Люди купують листівки не тому, що вони хочуть сказати, що вони відчувають.
Люди купують листівки тому, що вони не можуть сказати, що вони відчувають.
З фільму «500 днів літа»
Нею передавалися новини, вирішувалися сімейні справи:
"Дорога Мурочка! Отримав сьогодні листа мамочки та задоволений, що ти ведеш себе добре. Написав Масторову, він Вам надішле 30 руб. Купіть пальто, таке як для учениць без особливих прикрас. А хто поїв млинців? Цілую гаряче. Здоров. Ваш Ваня"
З її допомогою зізнавались в коханні, прощалися:
"В пам'ять нашого розставання!!! За тебе дам клятву і збрешу я — і сльозою, і посмішкою, і словом... Люби і пам'ятай. Люблю. Ната Т-Ч. 22.01. 1917"
Вона надихала, змушувала мріяти, ностальгувати:
"Подивлюсь на цю листівку і згадую зозівські катання, там ми теж під'їжджали до такої очеретяної заплави. Ах! .. скільки принади в природі. Місяць котиться, що і померти було б легше серед такого приємного і невимушеного життя — живу надією — як поїдемо, то будемо упиватися такою діяльністю. — Травень... Човен... Один захват. "
Листівка була особливим явищем в житті наших попередників. Збереглися тисячі, можливо сотні тисяч старовинних листівок минулого, які разом складають, без перебільшення, портрет тієї епохи — тривожної, жорстокої, але і в той же час чуттєвої, щирої, відкритої.
І, ясна річ, листівка була неодмінним атрибутом найбільших релігійних свят — Різдва і Великодня.
У цей передвеликодній тиждень ще якісь сто років тому листоноші збивалися з ніг. Тисячі великодніх листівок подорожували по світу, несучи вітання тим, кого люди не могли привітати особисто. Таке вітання було особливо цінним, так як, на відміну від сучасних смс і телефонних дзвінків, зберігалося роками, десятиліттями, нарешті, писалося власною рукою. До наших днів дійшло чимало цих невеликих поштових карток, серед яких майже не зустрінеш незаповнених.
На одній читаємо написані дрібним нерівним почерком всього два сакральні слова: «Христос Воскрес» і підпис «А. Казимир». І можемо зробити висновок: значить, багато родичів і знайомих було у пана Казимира, і всіх треба було встигнути привітати і нікого не забути.
Текст же на інший листівці, навпаки, ретельно продуманий і каліграфічний — свідчить про велику повагу до людей, яких хотів привітати автор: «Христос Воскрес! Дорогі і вельмишановні Олександр Олександрович і Олександра Дмитрівна! Прошу прийняти сердечне вітання від мене і від моєї родини. Щиро відданий і поважаючий А. Герасимов».
Листівками вітали родичів, друзів, знайомих, однією листівкою могли привітати цілу сім'ю, а нерідко відправляли і кілька листівок на кожного з членів сім'ї окремо.
Перші великодні листівки прийшли до нас з Європи. Деякі з них були спеціально віддруковані для Російської імперії за кордоном. Звідси і трохи незвичайні сюжети — зайці, які везуть гігантське яйце на автомобілі, курчата у фартухах, які готуються поласувати паскою, півень, що курить трубку та інші. Бувають і зовсім кумедні листівки. Ось, наприклад, німецький художник початку ХХ ст. вирішив зібрати воєдино два головних символи європейської Пасхи — зайця, як символу родючості, і яйце як символ достатку. На листівці заєць з'являється на світ з яйця.
Вважається, що перші великодні листівки на території власне Російської імперії надрукувало в 1898 році «Спільнота Св. Євгенії». Ілюстраціями до них стали чотири акварелі на весняну тематику відомого художника Н. Н. Каразіна. Ідея виявилася надзвичайно вигідною і набула широкої популярності. До створення подальших серій листівок видавці почали залучати кращих художників того періоду — Івана Білібіна, Бориса Зворикіна, Іллю Рєпіна, Олександра Бенуа, Бориса Кустодієва, Миколи Пимоненка, Мстислава Добужинського, Володимира Лебедєва, Михайла Гермашева і багатьох інших. Таким чином, великодня листівка була не просто красивою ілюстрацією до Великодня, а нерідко шедевром тодішніх поліграфічних можливостей.
Унікальною сторінкою в історії розвитку великодніх листівок стали роботи художниці Єлизавети Бем, учениці відомого художника Івана Крамського. Неординарні сюжети листівок її авторства з повчальними підписами, оригінальною стилістикою, з використанням так званих «Чорних силуетів» користуються великою популярністю у колекціонерів нашого часу.
Власне українські Великодні листівки, які виходили аж до середини минулого століття головним чином Києві та Львові, зачаровують нас зараз перш за все різноманітністю етнографічних мотивів робіт Ярослава Пстрака, Олени Кульчицької, Святослава Гординського та ін. Вони є цінним джерелом досліджень для етнографів, оскільки дозволяють уявити український традиційний костюм у кольоровій гамі, на що в той час чорно-біла фотографія не була спроможна. За часів Першої світової війни змінюються сюжети великодніх листівок. Поряд з уже традиційними для них народними і світськими сценами, пасками, крашанками, дітьми, зайчиками і курчатами на листівках починають з'являтися солдати, медсестри, госпіталі, окопи. А революція 1917 року взагалі мало не стала причиною зникнення цієї красивої пасхальної традиції.
З націоналізацією видавництв виробництво великодніх листівок припиняється. Однак, незважаючи на потужну атеїстичну пропаганду, звичай вітати близьких великодніми листівками ще деякий час зберігається. На фото нижче Великодня листівка англійського виробництва з написом «Христос Воскрес» і датою 31.ІІІ.1923 р.
Колекціонування старовинних великодніх листівок — справа зараз необов'язково витратна. Їх дбайливо зберігали в сімейних архівах поколіннями і до нашого часу їх дійшло чимало. Однак, незалежно від рідкості самої листівки, майже кожен експонат такої колекції буде унікальним, тому що зберігає в собі не просто історію у фактах та іменах, а глибше — почуття і переживання тих, кому цей світ належав раніше, чиї голоси ми чуємо.