Віктор Вороненко, київський колекціонер, про бони періоду УНР, особливості виготовлення купюр, технології захисту та фальсифікації грошових одиниць.
«Вже тривалий час я займаюся безпосередньо бонами. Бони – це грошові знаки, що вийшли з обігу, і містять в собі історичний та художній сенс, який і є цінністю для мене та інших колекціонерів», – розповідає Віктор Вороненко.
– За яким принципом Ви відбираєте зразки для своєї колекції?
– Розумієте, я різні речі збираю. Є те, що я збираю як колекціонер, і є якісь супутні матеріали, які трапляються. Іноді його більше ніж треба, оскільки люди часто намагаються позбутися речей «порціями», хоч мені, може, й лише один чи два зразки з тієї купи треба. Так з’являються в колекції побічні матеріали, які теж дотичні, але не є критичними для мене. В купі все це формує певне уявлення про історичний період і доповнює його.
Так звана «яєчня»
Дивитися розділ «Боністика» на UNC.UA
– Бони якого саме періоду Вас цікавлять? Розкажіть детальніше про цей період.
– Найбільше мене приваблює період Української народної республіки (УНР). Паперові гроші України починаються з періоду УНР, після 1917 року. У 1917 році був викарбуваний перший грошовий знак – 100 карбованців 1917 року, так звана «яєчня». Це досить непростий зразок. Там специфічний художній витвір жовтогарячого відтінку, тому і зветься «яєчня». Це найперший паперовий грошовий знак в Україні за Центральної Ради. Після цього різні уряди, які були: уряд Володимира Винниченка, Директорія Симона Петлюри, період правління Гетьмана Павла Скоропадського – випускали свої грошові знаки.
Мені з художньої точки зору більше подобаються грошові знаки періоду правління гетьмана Скоропадського. Вони цікаві тим, що мають суто українських сенс. Багато художників працювало над ескізами, але особливо варто відмітити Георгія Нарбута. Його ескізи використовувались для оформлення як грошей, поштових марок, так і для банківських чеків, і не лише в Україні. Тому що малюнки аналогічної школи і того ж періоду (це 1918-1920 роки) – я знайшов на банківських чеках деяких Московських банків. В них яскраво присутні українські мотиви. Г.Нарбут – це такий собі романтик. Він придумав чарівні барокові композиції, рослинний орнамент, Деметру – жіночу голову в профіль. Він же й малював марки-гроші.
50 карбованців тиражувалися різними владами
Цікавим сюжетом є те, що існує банкнота в 50 карбованців, яка була випущена і надалі потужно тиражувалася різними урядами. Тобто перший випуск 50 карбованців був у Києві, а потім багато друкувався в Одесі. Хоча й відбувалось багато історичних подій та швидко змінювалась влада, але 50 карбованців залишались сталими.
Коли денікінці зайшли в Одесу, вони серед іншого захопили типографію, де друкувалися гроші і де знаходились кліше для друку. Це дуже вигідний хід, оскільки нове кліше зробити коштує неабияких грошей, тому для друку своїх грошей вони використовували старі кліше. Єдине, що там були різні серії, і тому денікінці визначали свій перелік серій для друку, які б вважалися грошима.
Київська серія позначалася – «АК» із різними римськими літерами, і друкувалися вони суто Центральною Радою. Одеська ж серія – «АО». Номер 209 – це Центральна Рада, з 209 по 221 – денікінці, а з 222 по 237 номер – це радянський період. Совєти, коли ввійшли в Одесу, теж побачили, що все ж готове, все «на мазі», а гроші паперові потрібні були, тим паче, що на той час 50 карбованців – вже не такі великі гроші були. А номінал для розміну потрібен, бо коли немає розміну – це велика проблема. Тому 50 карбованців друкувалися і ними також.
Від цінних паперів відрізали купони, і вони ходили, як грошові одиниці на розмін, малі номінали.
Крім того, коли був гетьманат, замовляли друк грошей в Німеччині. Німці друкують дай Боже, і вони під замовлення уряду Скоропадського друкували шикарні великі банкноти – 100 карбованців, 1000 карбованців, 2000 карбованців – це найвищий номінал. Вони друкували на початках і цінні папери з купонами для України. Ті цінні папери з купонами, які полишалися в Німеччині, провозили сюди, і перетворювали їх на гроші. Від цінних паперів відрізали купони, і вони ходили, як грошові одиниці на розмін, малі номінали. Можливо, якісь матеріальні речі за них не купиш, але сплата податків і інших фінансових зобов‘язань між різними компаніями, лавками тощо – була можлива.
«Часи були буремні…»
Далі, коли Симон Петлюра тікав на Польщу у 1919-1920 році, він перемістився до штаб-квартири в Кам‘янець-Подільському (потім вже й у Станіславові, так колись називався Івано-Франківськ).
У Кам‘янці-Подільському С.Петлюра надрукував банкноти, які випускала ще так звана «Експедиція із заготовлення державних паперів» (київська), потім такі ж зразки надрукували у Станіславові. Останній їх номінал був – 5 гривень.
Цей невеличкий період із 1917 по 1920 рік був надзвичайно цікавим. Були різні художники, різні підходи – у кожного з них проглядалася своя школа. Часи були буремні, і грошей не вистачало, тому побутувало таке різноманіття платіжних одиниць. Був у той час і специфічний курс – існував курс гривні і окремо курс карбованця. Один карбованець вартував 2 грн. Марки друкувалися на тонкому папері, а марки-гроші – на напівкартоні, а на звороті був напис: «Ходить на рівні з дзвінкою монетою».
До речі, при радянській владі зробили 10 карбованців. На них була і проукраїнська символіка, зокрема тризуби. І нікого на той час це не турбувало, точніше, ніхто це питання не ставив, що як же радянська влада могла друкувати гроші з тризубом, це ж петлюрівщина! То вже згодом це питання піднялося...
Зараз уже багато пластикових банкнот
– Чому є банкноти величезні, а є вузькі й продовгуваті?
– Отже таким є замовлення. Замовник має дати специфікацію банкнот відносно того, як погодив Національний банк країни. Вони виходять зі своїх потреб внутрішніх: як зручніше, як населення сприймає зовнішній вигляд і формат. Деякі проблеми, правда, були, коли переходили на пластикові гроші, оскільки спочатку люди не сприймати таку фактуру. Зараз це – вже норма.
Пластикових банкнот насправді дуже багато і у різних країнах. В Канаді повністю пластикові банкноти друкують, є зразки в Індонезії, Пакистані, в Африці, Латинській Америці, Сінгапурі. До речі, Румунія була першою європейською країною, яка випустила пластикові гроші.
– Чи існують якісь технології збереження, оскільки банкноти, особливо давні, затираються?
– Насправді стан збереженості банкноти напряму залежить від паперу. Якщо банкнота крихка, значить надрукована на неякісному папері. Друкувати можна на чому-завгодно, але є спеціальний банкнотний папір. Наприклад, в часи УНР багато банкнот випускалось в районах, місцевими друкарнями. Такі гроші приймалися до розрахунку в місті, де були видрукувані, і в регіоні. Таких банкнот існує величезна кількість: Єлисаветград 1918 року, Одеса, Житомир, Броди тощо. Вони випускалися народними банками цих міст або магістратами. Вони збереглись погано, оскільки матеріал для виготовлення – це напівкартон, який руйнується вже після декількох згинань.
В Україні нині – класні паперові гроші
Грошові одиниці, які друкувалися централізовано, виготовлялися на спеціальному папері – банкнотному. Україна замовляла його в Німеччині. Для грошей та цінних паперів використовується банкнотний папір. Російський «Гознак» до сьогодні виготовляє папір для Латинської Америки та інших країн. Наш монетно-банкнотний двір може друкувати паперові гроші на замовлення, оскільки у нас гарне модерне устаткування. Я вважаю, що наші обігові гроші за якістю одні з найкращих, а саме за якістю друку та за рівнем захисту від підробок. У нас використовують високі технології, тому у нас і класні паперові грошові знаки, чого не скажеш про монети.
– Щодо технологій захисту на банкнотах – це новотвір?
– Різного ґатунку захисні знаки з‘явилися давно. Станом на сьогодні їх дуже багато, і з розвитком технологій їх буде ще більше, але основним захисним знаком є водяний знак. Так-от, водяні знаки на паперах з‘явилися давніше, ніж Ви собі уявляєте. Вважається, що перші водяні знаки вже були в ХІІІ столітті в Італії. Основною їх функцією була і полишається ідентифікація власника. Вони бувають локальні (розміщуються у певному місці) та фонові (на всій поверхні паперу) та мають декілька технологій виготовлення.
Банкноти доби УНР також мали водяні знаки
Банкноти місцевих влад періоду УНР також мали водяні знаки. Для місцевих бюджетів на той час це була дуже дорога технологія, але деякі місцеві органи управління знаходили такий вихід із ситуації: брали цінні папери (акції, векселі тощо) для друку паперових грошей. Тому на багатьох місцевих випусках періоду УНР можна побачити фрагмент водяного знаку. Оскільки, наприклад, вексель розрізали на частини, і на цих частинах друкували гроші.
Зокрема так було в Одесі – свої гроші тут друкувалися не лише на векселях, але і на гербовому папері з водяними знаками. Цей папір більш якісний, і коштував набагато дорожче. Колись казали «за неимением гербовой бумаги пишу на простой». Зразки якісно виготовлених місцевих грошей знаходять у Житомирі й Одесі. А от у Кам‘янець-Подільську якісного паперу не було, як і в Єлисаветграді.
Є цікаві зразки водяних знаків. Наприклад, банкнота, яку денікінці друкували. На ній водяний знак був у вигляді грибів печериць. І це так званий трофейний папір. Коли вони захоплювали Одесу і Київ, вони захоплювали і німецький папір, який завезли для друку українських грошей. Тому на ньому й почали друкувати свої гроші.
Використовувались різні технології нанесення водяних знаків. На папір накатували лінії водяних знаків, зверху. Це так звана оліфна сітка. Папір промочується в ній, на нього накатують знак і він впитується.
Окрім того, банкноти мали багато тексту – і на лицьовому, і на зворотному боці. Це зумовлено необхідністю, щоб їх приймали повсюди до сплати. Писали й зокрема, що прирівнюється до золота абощо.
Колись казали «за неимением гербовой бумаги пишу на простой». Зразки якісно виготовлених місцевих грошей знаходять у Житомирі й Одесі.
Про фальшивки
– Чи траплялися Вам фальсифіковані банкноти того часу?
– Траплялися й багато, і це дуже цікаві зразки. Є різні типи фальсифікацій: є так звані фантазми, а є ті, що випускаються зі шкодою для обігу. Вони цікаві, бо найпершою з‘явилась як раз купюра «яєчня», про яку ми говорили раніше. Вона мала цікавий дизайн, але друкувалась на поганенькому папері, плюс кліше гуляло саме по собі, особливо у перших випусках, і тому її легко було підробити. Тому почали масово з‘являтися підробки, через що її і перестали випускати. На фальсифікованих зразках було також багато тексту, але траплялося багато граматичних і орфографічних помилок. Є зразки, коли літери не вистачало, і її вставляли з російської абетки, або поїхавше кліше, нецентралізований малюнок, одруківки та інше. Я задля цікавості знайшов 6 різних варіантів за останніх декілька років.
Загалом ця тема є багатостороння, і містить ще багато загадок та потребує значних зусиль дослідників для її розкриття.
Інтерв‘ю вела Аліна Опрелянська