Колонки

Як укласти листівки в систему і подрібнити поштівку?

295
05 июня 2019

Колекціонери у справі з підробками мають дещо спільне з «валютниками», а саме – відчуття матеріалу. «Валютники» вже на доторк відчувають купюру – справжня вона чи підроблена, просто тому, що вони цю купюру тримали в руках сотні тисяч разів.

Листівки, як правило, випускаються серіями. І тут є свої складнощі. Наприклад, видавництво Д.Маркова видало окрему серію, а потім ще одну схожу, і серії можуть накладатися одна на одну. В результаті може вийти декілька тисяч листівок у видавництва, які складаються з багатьох серій.

Найпершим і найважливішим в каталогізації листівок, щоби вийшов системний і цілісний матеріал, є розуміння. Тобто, власне, логіка матеріалу. Якби у нас була можливість побути в тому часі, подивитися, як вони самі систематизували матеріали, які продавали (бо це, в першу чергу, маркетинг, і до того ж, маркетинг тогочасний). Адже коли видавали листівку, необхідно було відповісти на запитання: яким чином і хто саме буде її замовляти, і як видавництво буде відрізняти її від інших листівок (за номером абощо).

Інший момент у виданні листівок пов‘язаний з туризмом. Наприклад, відкрився якийсь готель, і він друкує свої інтер‘єри на поштівках. Це продукт суто для туристів і виходив невеликими серіями. Приїжджі їх купували, або вони лежали в номерах поруч з паперами і конвертами, і людина могла відправити інформацію про своє життя в Києві з цього готелю.

Якщо говорити про складність каталогізування листівок, то, по-перше, ми маємо зробити своєрідну матрицю – систематизувати усі видання, які є. По-друге, виділити, які нюанси є у кожному виданні. Це важливо, оскільки є дуже важкі й непідйомні видавництва, як-от Д.Маркова. З ним геть важко працювати, оскільки без матеріалу, без того, щоб передивитися велику кількість листівок по декілька разів, неможливо осягнути всю логіку матеріалу і зробити конечні зауваження. Приміром, у Маркова близько трьох тисяч листівок було видано, а передивитися їх необхідно, як мінімум разів із п‘ять, тож це треба, як мінімум 15 000 разів роздивитися листівки з усіх боків. Лише тоді можна зрозуміти, чим вони відрізняються і вкласти матеріал в якусь систему. Звичайно ж, з малими видавництвами, де небагато серій, таких проблем немає.

Але тут важливий підхід самого колекціонера до систематизації, тобто мета його колекції. Є колекціонери, які обирають, наприклад, види Києва і, припустимо, Хрещатик. І тут вже беруться матеріали різних видавництв на цю тему.

Я збираю дуже багато років київську листівку, і станом на зараз я маю найбільшу в Україні колекцію листівок – більше 10 000.

Мій же підхід до систематизації виключно холоднокровний. Він полягає в тому, щоб подивитися так, як бачив своє видавництво сам видавець 100-150 років тому, коли продавав свої листівки. Я збираю дуже багато років київську листівку, і станом на зараз я маю найбільшу в Україні колекцію листівок – більше 10 000. І з часом у мене формується приблизна система, як вони бачили ці видання у той час. Саме через великий обсяг матеріалу цю систему може зрозуміти будь-яка людина. Річ у тому, що якщо мова йде про малу кількість матеріалу, то немає навіть можливості сформувати цю систему – ніхто не побачить системи, якщо він не осягне увесь матеріал.

Приміром, в одному номері у Маркова є 60 різновидів листівок. Тобто, є листівки із надписом «Хрещатик, №3», де колись перебував видавець. І в одному випадку написано «собственность», а в іншому «издание». Це вже різниця, і значить я намагаюся знайти серію, де всі екземпляри будуть підписані «издание» і де буде написано «собственность». Дізнатися, скільки серій було випущено, можна виключно практичним шляхом: купуєш, або відскановуєш для каталогу зображення екземпляру у інших колекціонерів, якщо не можеш придбати. Лише шляхом збирання заповнюються білі плями.

Тож я вважаю, що моя найбільша академічна робота полягає в тому, щоби створити каталог київських листівок. Це би стало ґрунтовним історичним джерелом...

Проблема тут, звичайно, полягає у тому, що скористатися додатковими історичними матеріалами у випадку листівок міста Києва неможливо, оскільки їх немає або дуже мало. На відміну від філателії, стосовно якої є журнал, і відомо, коли яка марка випускалася і скільки вона вартувала. Тож я вважаю, що моя найбільша академічна робота полягає в тому, щоби створити каталог київських листівок. Це би стало ґрунтовним історичним джерелом, і будь-який професіонал зміг би звернути до нього. Через листівку можна роздивлятися історію міста, оскільки з 1895 і до руйнації міста, Київ дуже добре відображено на листівках. Цей каталог буде цікавий як фахівцям, так і важливий для киян загально. Це буде дійсно першоджерело з ґрунтовною інформацією для всіх колекціонерів.

Дивитися розділ «Філокартія» на UNC.UA

Чому таке видання було б важливим? Тому що є такі видавництва, наприклад, Єрмакова, де немає номерів і серій, завжди є імовірність, що за деякий час може з‘явитися інша листівка з цієї ж серії, коли думав, що колекція вже повна. Мені було дуже цікаво, коли я дивився видання старих колекціонерів, і вони писали, що в Єрмакова є близько 40 листівок. І це людина збирала усе життя, а в мене на сьогодні вже є більше 60.

У випадку з виданнями Маркова, Єрмакова можна говорити про повноту серії на 100% лише, якщо ти все життя будеш перебувати на вершині «колекціонерського ланцюжка», тобто коли ти гарно платиш за матеріали і тобі всі колекціонери їх звозять, і через твої руки увесь час проходитиме велика кількість добірного матеріалу. Коли ти маєш статистику, що оці 60 листівок по 20 разів зустрічалися, і інших не траплялося, лише тоді ти можеш бути певен, що інших листівок в цій серії чи виданні не існує.

Трапляються, хоча й вкрай рідко, підробки. Особливо коли справа стосується дорогої листівки – коли листівка, яка вартує 10$, за якийсь час – вже зростає до 50$. Проте колекціонери у справі з підробками мають дещо спільне з «валютниками», а саме – відчуття матеріалу. «Валютники» вже на доторк відчувають купюру – справжня вона чи підроблена, просто тому, що вони цю купюру тримали в руках сотні тисяч разів.

Як робляться підробки? Будь-які давні листівки можна розділити на три складові: лицьова, зворотня сторони і середина. І можна якимось чином їх розділити. Якщо ти розумієшся на рідкісних листівках, то ти можеш надрукувати верхню частину – зображення, але середину і зворотній бік брати зі старих аналогічних листівок і склеювати. Такі екземпляри мені зустрічалися, але це не поширена практика. Тому що це кваліфікована і вельми кропітка робота, щоби одразу не розпізнати підробку.

Через мої руки пройшли сотні тисяч листівок, і серед них, може, з десяток траплялося підробок. До того ж ринок колекціонера настільки маленький, що вигідно робити підробку у тому випадку, якщо ти можеш зробити їх багато, щоб продати усім, а не декільком людям.

У мене є невеличка колекція підробок, оскільки вони потрапляють часом разом із іншими лотами.