Колонки

Орден Почесного Легіону і нагороджені українці

1125
26 февраля 2020

Сьогодні Орден Почесного Легіону – це найвища нагорода у Франції з історією більше, ніж 200 років. Проте, Франція довго йшла до цієї нагороди в часи її заснування на відзнаки, а тим паче на ордени, дивились скептично.

«Ви це називаєте брязкальцями? Ну то хай будуть брязкальця. Але люди рухаються саме в той бік, де вони дзеленчать», – виголошував Наполеон Бонапарт під час виступу на Деравній Радіусі 1802 року з приводу заснування ордену Почесного Легіону. Чим була зумовлена така промова?

Річ у тому, що до Французької революції в державі існувало різноманіття нагород і орденів. Так, у 1469 році Людовік XI заснував орден святого Михайла, яким нагороджували визначних представників науки й мистецтв.

А Генріх III у 1579 році започаткував Орден Святого Духа. У 1607 році Генріх IV заснував Орден Кармельської Богоматері та святого Лазаря. Усі ці відзнаки історичного значення, а разом з ними і орден св.Губерта (Юбера), що за переказами, був створений герцогом Барським Людовіком I, зникли до серпня 1791 року. Революції стерла «старий порядок», а разом з ним і атрибути королівської Франції.

Проте республіканським настроям довелося вдатися до компромісів, оскільки Франція вела війни проти монархічних держав...

Проте республіканським настроям довелося вдатися до компромісів, оскільки Франція вела війни проти монархічних держав (Англії, Росії, Австрії тощо). Тому у 1792 році лейтенант Бертеш, який дістав 42 поранення, був удостоєний відзнаки у вигляді вінка з дубового листя, а у 1799 році 2100 бійців було нагороджено новою військовою відзнакою (іменною зброєю для сухопутних військ, та нагрудним знаком «Почесна абордажна сокира» для моряків). Невеликі кроки вели до відновлення нагородної системи.

У 1802 році ситуація змінилася, і змінив її Наполеон Бонапарт. Прийшовши до влади у 1799 році, він змінив не лише становище нагородної системи, але і Франції в цілому. Проте ми розглянемо питання реформування нагородної системи Консульства й створення нагород Імперії, насамперед – ордена Почесного легіону. Втілюючи в життя низку реформ в армії, економіці та інших сферах, Бонапарт прагнув знайти правильну форму заохочення громадян за віддане служіння Батьківщині. Так народився проект Ордену Почесного Легіону: не як нагороди, а як організації активних, талановитих патріотів, що здобули визнання в суспільстві. Тобто задум полягав у тому, щоб повернутися до істинної природи Орденів і таким чином знайти компроміс між усе ще популярними ідеями про порушення принципу загальної рівності й необхідністю заохочення громадян.

Дивитися розділ «Фалеристика» на UNC.UA

Тож у 1802 році вноситься на розгляд законопроект про створення організації – Почесного Легіону. Виступаючи перед законодавцями, один із найближчих сподвижників Наполеона, промисловець Редерер так представив її суть: «Це політичний інститут, що засновує в суспільстві посередників, завдяки діям яких дії влади правильно й доброзичливо сприйматимуться громадською думкою, а про громадську думку дізнаватиметься влада».

Так народився проект Ордену Почесного Легіону: не як нагороди, а як організації активних, талановитих патріотів, що здобули визнання в суспільстві.

Організація мала поділятися на 15, а згодом на 16 когорт, які мали складатися з 7 вищих офіцерів, 20 командантів, 30 офіцерів і 350 легіонерів. Важко здобутою більшістю законопроект був прийнятий, а раніше нагороджені, отримали військові звання. І попри початковий спротив, інститут Почесного Легіону користувався неабиякою повагою та швидко здобув популярність. А вже у 1804 році організація «Почесний Легіон» перетворилася на відзнаку – орден Почесного Легіону у 4 ступенях.

Відзнака являла собою п’ятираменний хрест білої емалі на червоній стрічці. На аверсі центрального медальйону було зображено імператора Наполеона Бонапарта, що і було написано в синьому емальованому обрамлені: «Napoleon. Emp. des Francais» – «Наполеон. Імп. Французів». На реверсі розміщувалися зображення імперського орла й текст девізу ордену, незмінний донині: «Honneur et Patrie» – «Честь і Вітчизна».

16 серпня 1804-го відбулося перше нагородження, яке тривало більш, ніж сім годин. На ній було присутнє 80-тисячне сухопутне військо, 20 тисяч моряків, більш як 20 тис. глядачів і ще чимало місцевих жителів. Тоді вручили 2 400 орденів 16 першим когортам нагороджених, на чолі з 14 маршалами та двома адміралами Імперії. Усім 2400 відзначеним Наполеон I особисто приколов кожен орден воїнам своєї армії!

У 1806 році над хрестом з’явилась імператорська корона, а 30 січня 1805-го заснували п’яту, найвищу ступінь нагороди – Знак Великого Орла. Декретом від 1 березня 1808 року кавалерам меншого ступеня ордена почали привласнювати титул шевальє, що автоматично робило їх дворянами Імперії, не кажучи вже про володарів вищих ступенів.

З поверненням до влади Бурбонів, повернулася і дореволюційна система нагороджень. Проте скасувати такий шанований серед широкого загалу орден не наважились і вони, лишень прибрали профіль Бонапарта з медальйона. Широко застосовані практикою профіль колишнього правителя заступив чинний – Генріх IV.

Реверс медальйону змінювався за різних урядів і режимів, аж допоки після 1963 року, у часи правління генерала де Голя, він набув кінцевого вигляду.

Головними цінностями ордена є демократизм, поважність та моральний престиж. Але траплялися випадки, коли окремі особистості відмовлялися від високошанованої нагороди. Таким був Жан-Поль Сарт, який притримувався наступної позиції: «Моя відмова – зовсім не необ­думаний крок, оскільки я завжди відмовлявся від усіх офіційних відзнак. <…> В основі такої позиції – моє уявлення про працю письменника. Письменник, що обійняв певну позицію в політичній, соціальній чи культурні сфері, повинен діяти за допомогою лише тих засобів, які належать тільки йому, тобто друкованого слова…». На захист ордену варто відзначити, що Ж.-П. Сарт відмовився і від Нобелівської премії.

За роки існування нагороди, її удостоїлись і наші співвітчизники. Наприклад, після створення у Франці 1831 року Іноземного легіону багато наших земляків, що служили в його лавах, були заохочені найвищою відзнакою. Наприклад, генерал Борис Хрещатицький, який відзначився у складі козачих військ під час Першої світової війни. А після еміграції до Франції, вступив рядовим в Іноземний легіон. Проявивши себе досвідченим командиром і хоробрим воїном, Хрещатицький став офіцером кавалерії легіону й брав участь у боях проти повстанських загонів у Сирії й Тунісі.

Військового визнання у вигляді ордену Почесного Легіону отримав і прадід відомого науковця Володимира Вернадського, який був військовим лікарем і брав участь у суворівських походах. Крім того, немало нагороджених було і під час Другої світової війни, оскільки чимало наших земляків воювали на французькій землі в лавах Опору, серед яких Василь Порика.

У числі нагороджених, але вже за інші заслуги, і балетмейстер та танцюрист українського походження Серж Лифар.

Серед сучасників орден Почесного Легіону отримали Мирослав Попович, Сергій Тігіпко, Анатолій Зленко тощо.

Більше інформації про нагороди та їх виготовлення – на сайті ВТО ОРДЕН