Колонки

Казати не можна мовчати

382
14 ноября 2018

Руйнівна діяльність «чорних» археологів змушує справжніх науковців із великою підозрою ставитися до будь-якого публічного висвітлення їхньої діяльності. Мовляв, чим більше людей знає, що і, найголовніше, де вони роблять, тим більша небезпека нависає над археологічними пам’ятками. Доходить до того, що деякі керівники експедицій навіть забороняють своїм підлеглим викладати в соціальних мережах будь-які фото з розкопок. І все це не безпідставно.

Дністровська археологічна експедиція, про яку я вже писав, із середини квітня плідно досліджувала трипільське поселення біля села Волошкове Чернівецької області. Але варто було у середині вересня на розкопках з’явитися журналісту місцевої газети, як буквально через день ми отримали сигнал від пильних місцевих мешканців, з якими в нас склалися на диво теплі і приязні відносини: по розкопу ходять якісь невідомі з металошукачами. І якби ж це був поодинокий випадок. Адже повністю засекретити археологічні розкопки просто неможливо, тож за науковцями постійно слідують грабіжники. Відтак, не дивно, що археологи не люблять розводитися про свою діяльність ні перед журналістами, ні навіть просто перед обивателями, що періодично з’являються біля місця розкопок і з непідробним інтересом починають розпитувати про те, скільки кілограмів золота ми знайшли на останні двадцять хвилин.

Але варто було у середині вересня на розкопках з’явитися журналісту місцевої газети, як буквально через день ми отримали сигнал від пильних місцевих мешканців: по розкопу ходять якісь невідомі з металошукачами.

Втім, є й інший бік монети. Будь-яка наука, тим паче археологічна, потребує популяризації. Як не банально це звучить, але люди повинні знати свою історію, яка, в першу чергу, базується на матеріальній культурі. Неосвіченість дає ґрунт для зрощення псевдонауки і породжує чисельні політичні спекуляції. На тлі ізольованості археології від широкого загалу на перший план виходять «діячі», які не просто забивають людям голови нісенітницями, а й становлять загрозу національній безпеці. Ми зіштовхувалися з цим протягом усієї нашої історії. Отже, просто необхідно, щоб усі дослідження детально висвітлювалися у ЗМІ, не кажучи вже про видання спеціальної науково-популярної літератури (це взагалі окрема й надзвичайно хвороблива тема), та супроводжувалися створенням якісної наукової кінодокументалістики і ТБ-продукції (ще одна).

Неосвіченість дає ґрунт для зрощення псевдонауки і породжує чисельні політичні спекуляції.

І от тут потрапляємо в замкнене коло: просвіщати народ, «зливаючи» інформацію грабіжникам – або максимально тримати все у таємниці, намагаючись зберегти рештки тисячолітньої культурної спадщини. Як вибратися з цього кола?

По-перше, необхідно створити дієву законодавчу базу для притягнення до відповідальності тих, хто без відповідного дозволу привласнює те, що за правом належить Україні. Ніщо так не розв’язує «чорним» руки, як безкарність. Грабіжник має усвідомити реальні наслідки злочину, і тоді він тричі подумає, перш ніж узяти в руки лопату й металошукач.

Дивитися розділ "Старовинні документи" на UNC.UA

Паралельно серед населення має вестися активна просвітницька робота. Серед важливих акцентів – пріоритетність культури й духовності над жагою наживи; наукова цінність археологічних знахідок на противагу їхній вартості на «віоліті». Цю роботу мають узяти на себе, у першу чергу, ЗМІ як четверта гілка влади, а також державні культурні відомства (фінансування видання науково-популярної літератури, створення відповідного контенту для теле- і радіомовлення).

І нарешті, найголовніше: кількість злочинів на ґрунті збагачення зменшується, коли населення має що їсти. Чим вище рівень життя буде в людей, тим менше вони лазитимуть по полях із лопатами, руйнуючи тисячолітні надбання людства та заважаючи археологам робити їхню роботу.