РОЗПРОДАЖ ДОМАШНЬОЇ БІБЛІОТЕКИ
з метою збору коштів на ЗСУ!
300 грн. з продажу цієї книги про легендарного полковника КОНОВАЛЬЦЯ
піде у ФОНД ЗСУ!
Звичайно, Покупець отримає документальне підтвердження -
копію квитанції ПРИВАТБАНКУ!
ВІД КНИГИ - ДО МЕТИ!
РАЗОМ - ДО ПЕРЕМОГИ!
Букіністичне знакове каталожне
серійне ілюстроване видання
національно-патріотичної тематики.
«Історична бібліотека» - Ч.8.
Серія « СИНИ УКРАЇНИ »
Життя і смерть
полковника Коновальця.
Документи. Матеріали. Спогади.
Щоденники. Листи. Фотографії.
Львів, «Червона Калина», 1993 р.
Друкарня: Львівська книжкова фабрика «АТЛАС».
ОБСЯГ : 328 с.+ 32 с. з унікальними фотографіями=360 с.
Всього 93 фотодокументи !!!
Формат : 20,6 х 14,5 х 2 см. Тверда видавнича художня палітурка. На обкладинці і на корінці- назва книги.
Тип паперу: папір друкарський №1.
Вага без упакування: 0,42 кг.
ISBN: 77-07-0698-8-9.
Стан- дуже хороший.Книга без втрат! Повне збереження всього тексту і всіх унікальних 93-х світлин, в т.ч. кількох фото полковника Євгена Коновальця, його сина Юрія та багатьох визначних діячів українського визвольного руху : Симона Петлюри, Миколи Міхновського,Дмитра Донцова, Степана Бандери, Лева Ребета,Зенона Коссака, Ярослава Стецька, полковника Андрія Мельника, полковника Романа Сушка, полковника Івана Чмоли, полковника Миколи Сціборського,генерала Миколи Капустянського та ін.Сліди часу - деяка поморщеність прозорої захисної плівки видавничої обкладинки.
Даний екземпляр буде особливо цікавим для колекціонерів-бібліофілів: на титулі є відбиток гербового екслібриса першого власника: із зображенням королівської лілії в обрамленні корони. Цей художній екслібрис у стилі бароко у вузькому середовищі справжніх книголюбів має колекційну цінність, бо вже давно став символом знаку якості антикварних та букіністичних видань не лише в Україні, а й у багатьох зарубіжних країнах.
АНОТАЦІЯ:
З легендарним іменем полковника Армії УНР, голови Проводу Українських Націоналістів Євгена Коновальця (1891–1938) нерозривно пов'язаний найяскравіший період боротьби українського народу за свою свободу і національну державу. У даному унікальному збірнику із серії книг «СИНИ УКРАЇНИ» львівського видавництва « ЧЕРВОНА КАЛИНА» допитливий читач знайде оповіді, листи, нотатки, уривки з щоденника та інші документальні матеріали про організатора УВО та ОУН Євгена Коновальця.Друга частина книги присвячена дослідженню організації замаху на полковника. У ній надруковані нариси про агентів НКВС.
« В кожному ідеологічному чи політичному русі найважливішу ролю відограють два основні його складники: ідея і людина. Провідні ідеї і світоглядові засади в ідеологічному русі та керівні програмові постанови в політичному — творять «душу», істоту, внутрішній зміст руху. Люди, які визнають, поширюють і здійснюють ідеї та програму і з тією метою беруть активну участь в русі, — творять його живий, діючий організм.»
С. Бандера
В історії кожного народу є люди, які опиняються в центрі доленосних подій, стають ініціаторами, організаторами і провідниками масштабних суспільних рухів. З часом їх імена набирають символічного значення і для наступних поколінь служать віхами й орієнтирами, що ними нащадки позначають довгий шлях свого народу до свободи. Має таких людей і Україна. І крізь морок століть та отруйний пропагандивний чад окупацій пробивалися до свідомості народу імена Івана Мазепи, Симона Петлюри, Степана Бандери, Євгена Коновальця, Андрія Мельника, Романа Шухевича. Їх не вдалося замовчати навіть нашим найлютішим ворогам, бо вони ввійшли називними в історичну парадигму багатосотлітніх українських визвольних змагань: козаччина, Хмельниччина, мазепинство, гайдамаччина, коліївщина, петлюрівщина, бандерівщина, мельниківщина. А за ставленням до цих особистостей і досі свої і чужі розрізняють серед нас українців і малоросів, друзів і ворогів, борців і рабів.
Однією з найяскравіших знакових постатей в нескінченному ряді подвижників українського національно-визвольного руху є полковник Євген Коновалець — організатор УВО та ОУН, ВОЇН І ПРОВІДНИК,символ героїчної і безкомпромісної боротьби українців за власну державність і свободу у 20 -х -30— х роках XX століття.
І лише тоді, коли здійснилася мрія Євгена Коновальця та його побратимів про державну незалежність України, лише тоді в українців на Великій Україні з'явилася хоч – якась можливість одержати об'єктивну інформацію про цю незвичайну Людину.
ПОЛКОВНИК
ЄВГЕН КОНОВАЛЕЦЬ.
Народився 14 червня 1891 р. в учительській родині в селі Зашків, поблизу Львова. Після навчання у народній школі та в гімназії, яку закінчив 1909 року, студіював у Львівському університеті (правничий факультет), готувався до юридичної праці. Вивчаючи юридичні дисципліни, пройшов ще й повний курс історії України під керівництвом професора Михайла Грушевського. Правничі науки – „хліб" для юриста, а знання рідної історії – це не лише поширення діапазону наукових знань, а й основне підґрунтя для людини, що прагне формувати політичну думку.
Передовсім інтелігент, усвідомивши підневільний стан свого народу, повинен шукати шляхів виходу з того стану. Молодого Коновальця і його побратимів розв'язка цього питання хвилювала. У тогочасної студентської молоді домінуючою була думка про здобуття державної незалежності. Тож недарма такого широкого розголосу набув реферат Дмитра Донцова, виголошений на Другому Всеукраїнському студентському З'їзді в липні 1913 року у Львові: „Сучасне політичне положення нації і наші завдання".
У 1914 році Євген Коновалець був мобілізований до австрійської армії, а в наступному році, після бою на Маківці, потрапив до російського полону. Звільнившись у результаті Березневої революції, восени 1917 року, бажаючи віддати свій труд новоутвореній українській державності, молодий офіцер подався до Києва, де приступив до організування українських Збройних Сил, спочатку куреня Січових Стрільців, а згодом і Корпусу. Моральна сила, високий авторитет, сталева воля Євгена Коновальця виростали з його сильного характеру, націоналістичного світогляду, політичної дії воїна-революціонера.
Євген Коновалець знав, що в боротьбі за державну самостійність і за укріплення держави найголовнішою й фізичною силою є добре зорганізована, глибоко патріотична й добре вишколена армія. 27-літній офіцер став найвидатнішим командиром тодішніх збройних сил в Українській Державі. Підлеглі Коновальцеві Січові Стрільці разом зі своїм командиром зберігали культ соборності. Коли виникла потреба переходу на Захід України, де розгорілися бої з польськими озброєними частинами, вони залишились в Києві, вважаючи, що саме в Києві – у столиці – вирішуватиметься доля відновленої Української Держави. “Шлях до вільного Львова веде через вільний Київ”, – стверджував Коновалець.
Після Поразки Визвольних Змагань, у той час, коли багатьох громадян України охоплювали відчай і апатія, Є.Коновалець зі своїми бойовими друзями повною мірою усвідомлював, що боротьба не закінчилася, оскільки живою залишилась у серцях патріотів Національна Ідея. Постала необхідність творення організованої сили, оскільки, „Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Як же ж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба" (Є.Коновалець).
У 1920 році утворено Українську Військову Організацію (УВО), яку в липні 1921 року очолив полковник Є. Коновалець. Ішлося про збереження й укріплення військового кістяка. Згодом постала необхідність будувати політичну організацію. Нею стала створена на початку 1929 року з ініціативи Є.Коновальця та його однодумців, у результаті ретельної підготовки через консолідацію найкращих політично-патріотичних революційних сил Організація Українських Націоналістів (ОУН). Вістря боротьби ОУН було спрямоване проти головних ворогів української державності – московських большевицьких сатрапів і польської окупаційної шовіністичної влади.
Червона Москва після знищення Симона Петлюри бачила в особі Є.Коновальця свого головного противника. Висланий большевиками терорист Павло Судоплатов підсунув полковникові пекельну машину, від вибуху якої 23 травня 1938 року в Роттердамі обірвалося життя борця за Україну. Сталося це через 12 років після вбивства Симона Петлюри.
„У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" – ці слова полковника Коновальця і сьогодні є дороговказом для молодого покоління українців, які в наші тривожні дні зі зброєю в руках захищають територіальну цілісність України на Донбасі у нелегкій борні з російськими окупантами.
Євген Коновалець –
Воїн і Провідник.
Є люди, які своїми духовними параметрами долають і рамки своєї епохи, і межі життя. Смерть не зупиняє їх впливу, вони залишаються необхідними нації і після смерті. І тоді говоримо про безсмертя. І тому говоримо про Євгена Коновальця.
Йому було відпущено тільки два десятиліття для служіння Україні, і він не згайнував із них ні хвилини, а використав сповна – буквально до останньої секунди.
Інтелектуал, інтелігент, він міг прислужитися народові в багатьох сферах, але вибрав шлях воїна: спочатку – захисника новонародженої української державності, а потім – воїна і провідника української національно-визвольної революції. Бо вважав, що саме на цьому шляху зможе зробити найбільше для нації, яку чекали цілі десятиліття нерівної і кривавої боротьби за своє право бути.
Він витворив якісно новий – політично свідомий, активний і жертовний – тип українця-громадянина і сам був його ідеальним уособленням: служити не особам, а Україні, не урядам, а українській незалежній державі, боротися не за мандати і посади, а за Ідею – за свободу і державність нації.
Найвище досягнення, найголовніший спадок Полковника і його найбільший дар своєму і наступним поколінням борців за Україну – національний революційний орден: Організація Українських Націоналістів (ОУН).
Організаційний геній Полковника Коновальця багатоаспектний і виявився в багатьох здобутках. Ось тільки деякі з них.
На відміну від інших чільних діячів українських визвольних змагань 1917-1920 років, він – воїн і командир, на якого орієнтувалися тисячі його колишніх підлеглих і побратимів, – першим збагнув революційний дух, націозахисну суть і державотворчий смисл українського націоналізму.
Він першим зрозумів, що окупаційній політичній системі можна ефективно протиставити тільки іншу, власну, національну ідейно-політичну систему.
Він творив УВО й ОУН не “під себе”, не як лідерські об’єднання, а саме як ядро ідейно-політичної системи поневоленого, але не скореного народу.
Він творив ОУН передусім як революційну, конструктивну, ідеологічну, національно-державотворчу, а не тільки як визвольно-політичну організацію.
Він геніально розв’язав проблему формування ідеології ОУН і проблему консолідації тодішніх націоналістичних сил.
Він задав визначальні критерії-параметри свідомості та діяльності націоналіста: націоналістична ідейність, революційність, державність, соборність, самостійність.
Він створив ОУН як ефективну систему людинотворення і націотворення, здатну до регенерації і саморозвитку навіть за умов безпощадних переслідувань і постійних кадрових жертв.
Він збагнув суть творчості Дмитра Донцова: не навчати націоналізму як якоїсь політичної науки, а передусім – пробудити в українцеві українця. Решту зробить ідея, самоосвіта, життєвий досвід, а головне – участь у боротьбі за державність нації.
В епоху європейського вождизму він не концентрував влади для себе, а щедро ділився повноваженнями з іншими, тому творив із людей не свої спрощені копії, а свідомих і відданих справі соратників і був потрібен усім.
Він мав багато бойових друзів і був авторитетним для людей зрілих, тому міг опиратися саме на них, але зробив головну настанову на революційну молодь, чим надав максимального динамізму національно-визвольному рухові.
Він створив ОУН як революційну організацію для здійснення національної революції, і без цієї суспільної функції всяка інша політична діяльність шкідлива для ОУН.
Він створив ОУН як ідейно-політичний орден, і тільки такою ця організація була, є і буде необхідною нації.
Він створив Організацію, яка не тільки вибрала концепцію опори на власні сили, але яка випрацювала досконалу методику творення, примноження та ефективного використання цієї сили для вирішення головної і визначальної проблеми народу – створення власної національної держави.
Він шукав підтримки на всіх континентах, у різних країнах і середовищах, але при цьому ніколи не торгував ідеями і програмовими засадами ОУН, суверенітетом чи інтересами України, ніколи не використовував цю підтримку для власного політичного самоутвердження чи вигоди, а завжди і виключно – для забезпечення діяльності Організації та розгортання українського національно-визвольного руху.
У пеклі боротьби нації на всіх фронтах він явив велику мудрість, велич духу і провідницьку передбачливість, зорієнтувавши ОУН не на безперспективну боротьбу ПРОТИ, а на надихаючу боротьбу ЗА – за свободу і державність нації.
Він зробив українську національну ідею пріоритетним, фундаментальним і неодмінним фактором української політики, якому нема і не може бути заміни чи альтернативи, і змусив виступати під гаслами національної державності інші, часто дуже далекі від націоналізму українські організації.
Він започаткував через ОУН якісно нову, не оборонно-ситуативну, а офензивно-креативну (наступально-творчу) політику, яка породила цілу плеяду видатних політичних діячів і зробила мільйони українців активними учасниками політичного життя і реальними творцями історії України.
Він ніколи не ставив перед людьми куцих і ницих “посильних” цілей, а тільки найвищі, національно значимі, тому творив не політичних карликів, а велетів духу – людей високої Ідеї і героїчного Чину в ім’я нації.
Він і досі виступає знаковою фігурою, за ставленням до якої визначаємо своїх і чужих та міру націоналізму як в окремих людях, так і в цілих об’єднаннях.
Такі, як Полковник Коновалець, із життя ідуть не в небуття, а в безсмертя, у могилу лягають як в окоп на передовій лінії оборони нації, а їх розсіяні по планеті могили стають для кожного нового українського покоління незрадливими орієнтирами на шляху в майбутнє і непоборними бастіонами українського національного духу.
Тому Євген Коновалець – не тільки святий образ у нашому історичному іконостасі. Він був, є і завжди буде надійним соратником, духовним провідником і Великим Полковником для всіх поколінь борців за Українську Соборну Самостійну Державу.
У даний нелегкий момент нашої новітньої історії, коли важкі чоботи російських окупантів плюндрують святу українську землю, нам для Перемоги над путінським окупаційним режимом слід учитися в Полковника Коновальця, діяти як Полковник Коновалець, звіряти свій життєвий шлях за Полковником Коновальцем.
Бо він – символ нашої сили, слави і боротьби.
З ним – переможемо !
І хай допоможе нам Бог!
Слава Україні!
Героям Слава!
Знакові цитати Євгена Коновальця :
У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю.
Як не буде в нас сили, не осягнемо нічого, хоч би все найкраще для нас складалося. Якжеж будемо мати силу, тоді вийдемо побідно з найгіршого лихоліття і здобудемо все, що нам треба!
Волі українського народу до самостійного життя не знищать ні ворожі тюрми, ні заслання, бо Україна є нездобутнім бастіоном героїв і борців!
Настане час, і не словами будемо з'ясовувати суть невмирущої ідеї!
Шлях до Львова лежить через Київ!
Супротиви, які зустрінемо на нашому шляху, будуть велетенські. Бо ж віднова Соборної Української Держави сама собою однозначна з ліквідацією московської імперії, як і польського історичного імперіалізму, спричинить таку докорінну перебудову цілого Сходу Європи і великої частини Азії, що це з конечности вплине не менш глибоко й на політичний вигляд всієї решти світу.
Як довго не буде самостійної Української держави, так довго не буде порядку в Європі, всі союзи будуть нереальними.
Якщо розходимося, то працюймо так, щоб при зустрічі ми могли один одному глянути в очі й подати один одному руки…
Казати собі, що все покінчено, що «comedia finita», я вважаю невмисним, а коли би це сталося, вважав би це злочином…
Навіть серед найбільше несприятливих обставин нам не треба закладати рук чи то попадати в зневіру.
Наше громадянство дезорієнтоване, поділене на різні табори, зневірене дотеперішніми невдачами, є дуже доброю почвою для всякого роду авантюризмів… Про занепад нашої організації свідчить передовсім недостача хоча би примітивного порозуміння…
У великій світовій драмі наших днів ми маємо до вибору: або бути творцями, або жертвами історії.
Уміння ставити вище добро Нації і Організації над свою особу; супроти ворогів — безоглядність; супроти громади — усвідомлення про потребу гідної боротьби за волю. В Організації — щирість, не плазунство, а критика — для добра Організації, а не особистих амбіцій…
Говорити треба…до тих, що хочуть чогось навчитися, хочуть набути знання, а не до тих, які вважають, що вони вже знання мають і можуть давати іншим лекції.
Для поневоленого народу найкращою є боротьба, бо у цій боротьбі він себе зберігає від знищення!
* * *
Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.
І.Я.ФРАНКО
Дякую за інтерес до моїх лотів!
У вільну хвилину перегляньте інші мої лоти на Аукціоні:
багато цікавого та пізнавального знайдете для себе та для Ваших близьких!
ЦІКАВИХ ЗНАХІДОК І ВДАЛИХ ПОКУПОК!
|