Про колекціонування як хобі представниць «слабкої» статі: наскільки це серйозно?
Одного разу кіноперекладач Андрій Гаврилов у своєму інтерв'ю висловив таку думку: «...Чи знаєте ви, у чому ще одна відмінність між чоловіком і жінкою? Чоловіки завжди колекціонери і збирачі, а жінки практично ніколи». Справді, традиційно колекціонування сприймається як суто чоловіче заняття. Ми звикли дивитись на це захоплення як на певне чоловіче хобі, на кшталт риболовлі чи мисливства, де жінці місця відводиться мало. Чи так це насправді?
Скільки у світі колекціонерів?
Статистика говорить, що близько 20% людей нашої планети щось колекціонують. Звісно, не завжди мова йде про серйозне захоплення чи справу усього життя, але вже те, що кожен п’ятий з нас пробував себе у колекціонуванні — факт промовистий. Жінок-колекціонерів набагато менше — їх усього 2% від чоловічої аудиторії. Але при цьому сказати, що колекціонування це суто чоловіча справа, ніяк не можна — часто жіночі колекції перевершують чоловічі кількісно і якісно.
Що колекціонують жінки?
Звісно, у більшості випадків жіноча пристрасть до колекціонування є своєрідною. І у цьому немає нічого дивного — кожному своє. Чоловіки рідко колекціонують парфуми, вінтажні прикраси і одяг, капелюшки, ляльки Барбі, туфлі, сумочки і т.д. Це переважно жіноча пристрасть. Проте, нерідко жінок можна зустріти і на суто «чоловічій» території. Відомі випадки, коли представниці слабкої статі цікавляться холодною зброєю, артефактами часів котроїсь із війн, колекціонують ретро-автомобілі, пивні бокали і т.д. Але напевно головною пристрастю, за якою помітили жінок-колекціонерів — є збирання творів мистецтва, особливо живопису. Потяг до прекрасного був закладений в жінці ще з початків людського суспільства. Факт, що переважно жінки були авторами більшості печерних малюнків, принаймні, так стверджують вчені, які займались аналізом відбитків людських рук біля зображень тварин і сцен полювання.
Відомі жінки-колекціонери минулого і теперішнього.
Говорити про легендарних жінок-колекціонерок з минулого і теперішнього можна насправді довго. Ми ж зупинимося усього на кількох прикладах, які тим не менше, думаємо, розвінчають загальне уявлення про колекціонування як суто чоловічу справу.
Так, в 1930-х роках американський бізнесмен, товариш Леніна і син засновника комуністичної партії США Арманд Хаммер вивіз з Росії десять знаменитих яєць Фаберже. США в той час переживали Велику депресію і до творів видатного ювеліра нікому не було особливої справи.
Тим не менше, Хаммер зумів знайти п’ятьох покупців на свій товар. Серед них — Ліліан Томас Прат — дружина виконавчого директора General Motors. Ця покупка поклала початок її знаменитої колекції витворів Фаберже, яку вона збирала з 1933 по 1946 рр. Колекція, що нараховувала 150 різних творів майстра — від імператорських пасхальних яєць до мідної попільнички, виготовленої незадовго до початку революції, була подарована у 1947 році Художньому музею Вірджинії.
Не маємо права тут оминути увагою і нашу співвітчизницю, відому колекціонерку і меценатку — Варвару Ханенко. Попри спільне з чоловіком захоплення мистецтвом загалом, вона мала і власну пристрасть — колекціонувала старовинні ікони. Після революції Варвара Ніколівна мала змогу цілком вивезти власну колекцію за кордон (після смерті чоловіка у 1917 році спільна колекція творів мистецтва за заповітом належала лише їй), проте не зробила цього, насамперед через любов до Києва і бажання бачити музей саме тут, а не деінде. Вона категорично відмовилася від пропозиції переїзду до Німеччини і допомоги у відкритті там музею. У 1921 році Варвара Ханенко звертається до Української академії наук і просить прийняти її колекцію в дар.
Фото експозиції музею Ханенків.
Таким чином в Україні збереглося, без перебільшення, зібрання світового рівня, яке ми знаємо тепер як «Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків».
Свого часу знаменитою колекціонеркою і меценаткою була Пеггі Гуггенхайм, американка, що відкрила музей сучасного мистецтва у Венеції (на фото).
Захоплення колекціонуванням у Пеггі почалося з її поїздки в Париж у юному віці. У тодішній столиці світового мистецтва, як згадувала Пеггі пізніше в автобіографії, вона «поклала початок двом своїм колекціям: колекції картин і колекції чоловіків, почавши обидві з відносно скромних екземплярів і увінчавши їх шедеврами ...».
За час своєї колекціонерської діяльності Пеггі зібрала понад 300 робіт, що належать роботі найвидатніших майстрів живопису XX століття — Пікассо, Модільяні, Северіні, Миро, Кандинського, Магрітта і інших. Саме Пеггі Гуггенхайм у свій час допомогла стати відомим одному з найдорожчих сучасних художників — Джексону Поллоку.
Також виключно завдяки її старанням у Європі почали відкриватись філіали Нью-Йоркського музею Гуггенхайма, одного з провідних зібрань творів сучасного мистецтва, заснованого дядею Пеггі Соломоном Гуггенхаймом.
У 2012 році галерею Пеггі Гуггенхайм визнали найбільш відвідуваною в Венеції. У рік музей приходить подивитися близько 400 тисяч осіб.
А от, до прикладу, відомою сучасною колекціонеркою є королева Норвегії Соня (Соня Харальдсен), що довгі роки збирає твори мистецтва, переважно норвежського. Можна заперечити, що колекціонування для монархів — певна статусна необхідність і вони, як Катерина ІІ, просто зобов’язані щось колекціонувати, проте у даному випадку це не так. Королева Соня захопилася збиранням творів мистецтва ще в юному віці, а походить вона, як відомо, зовсім не з королівської родини. З роками інтерес до колекціонування у неї тільки зростав. Предмети її колекції прикрашають різні резиденції монаршої сім’ї.
Королева Норвегії не приховує свою колекцію від загалу, часто влаштовує виставки в Норвегії і закордоном, зокрема в Нью-Йорку, сама виступає куратором виставок. Окрім зібрань творів класичного живопису минулих століть, королеву цікавить і сучасне мистецтво — вона активно купує твори сучасних норвежських художників, нерідко молодих, роблячи таким чином немалий вклад у розвиток культури Норвегії та подаючи приклад іншим колекціонерам.
Список видатних колекціонерок минулого і теперішнього, що внесли великий вклад у збереження і розиток світової культури, можна продовжувати ще довго. І ясно стає одне — деяким чоловікам незайве було б повчитися колекціонуванню у представниць слабкої статі. Вони вміють колекціонувати не тільки чоловіків.