Почитати

​​Як відрізнити оригінальну монету від підробки?

У різноманітних сферах колекціонування підробки називають фальсифікатами, а в нумізматиці відрізняють підроблену монету від фальшивої. І та, і інша — фальсифікати, але підроблені монети призначені для обману недосвідченого нумізмата, і, як правило імітують рідкісні, давно вилучені із обігу чи пробні монети. Фальшиві ж монети призначені для обману при платежах і завжди імітують валюту, що знаходиться в обігу.

Майстри своєї справи!

Нумізматичне колекціонування існує вже більше шестиста років і бере свій початок від Франческо Петрарки (1304 – 1374). Зародившись у середовищі заможних людей, які не шкодували грошей на таке своє захоплення, нумізматика спровокувала появу майстерних фальсифікаторів. У багатьох музеях світу досі зберігаються неідентифіковані підробки відомих падуанців: ученого Алессандро Бассіано і гравера Джованні Кавіно, які працювали у XVI столітті. На пам’ять про них навіть було відчеканено іронічну медаль.

Не менш відомим є німець Карл Беккер (1772 – 1830), який виготовив із гравером Цинделем більше 360 пар штемпелів рідкісних монет. Для підробок античних монет вони використовували ті ж монети, але стерті, тому аналіз металу нітрохи не сприяв їх ідентифікації.

Грек Констянтин Христодулос відливав штемпелі із бронзи, моделями для яких слугували справжні монети. Ці штемпелі йому доводилося підгравійовувати, що в певній мірі сприяло ідентифікації підробки. До свого викриття у 1914 році він виготовив більше 550 пар монетних штемпелів.

У нашій країні підробкою колекційних монет на початку ХХ ст. займалися одесити Л. Гойхман та Н. Рахумовський. Вони ганебно «прославилися» в Європі у зв’язку з «тіарою скіфського царя Сайтаферна», виготовленою Рахумовським по ескізам Гойхмана і проданою Лувру за величезну суму.

Поряд із відомими майстрами завжди існували легіони фальсифікаторів, нижчих за рангом. Поява ілюстрованих каталогів підробок Беккера, Христодулоса і Чигої породило нову тему колекціонування — «твори відомих фальсифікаторів».

Ринок «унікальних» експонатів ніколи не пустуватиме!

Із розвитком нумізматичного колекціонування збільшується запит на рідкісні монети, збільшується їх вартість. А оскільки такої кількості рідкісних монет, що б могли задовільнити усіх бажаючих просто не існує, завжди знаходяться фальсифікатори, які забезпечують ринок «унікальними» експонатами.

Справа ускладнюється чисто психологічним фактором. Коли навіть досвідченому колекціонеру трапляється раритет, то бажання поповнити ним свою колекцію часто домінує над природньою обережністю. Лише пізнавши декілька разів на практиці істину про те, що досвід дається дорогою ціною — у буквальному сенсі цього слова — колекціонер починає шукати правильний підхід до купівлі раритетів.

У чому ж полягає цей правильний підхід взагалі, і, відносно до рідкісних монет радянського періоду, зокрема?

По-перше, у засвоєнні правила: відноситися до рідкісних монет з як можна більшою обережністю, пам’ятаючи, що на кожен оригінальний екземпляр знайдеться велика кількість підробок.

По-друге, у холоднокровному, детальному ознайомленні з монетою з метою визначити, чи немає у ній перерахованих нижче ознак, характерних для підробок.

По-третє, в детальній, скрупульозній перевірці всіх особливостей штемпеля, характерних цій монеті.

Пропозиція рідкісної монети завжди супроводжується повідомленням про те, що вона походить із чиєїсь колекції (називається прізвище відомого нумізмата) чи «ця монета була запропонована такому-то музею, але він зараз не може її придбати» і т.д. Навіть якщо ці твердження і відповідають дійсності, вони не повинні братись до уваги. Монета й справді могла належати відомому нумізмату, але знаходилася в колекції у розділі підробок. Що ж стосується музеїв, то відомі випадки, коли й вони купували монети, що виявлялися підробками (наприклад, куплені Історичним музеєм незадовго до Вітчизняної війни «дев’ята у світі декадрахма м. Афіни» і у 1946 році «золота сіндська монета»).

Кілька способів відрізнити оригінал від підробки

До будь-якого запропонованого раритету завжди рекомендується ставитися як до явної підробки. І першим чином доведеться з’ясувати: яким способом вона виготовлена?

Існує неписане правило: «знайомство з монетою починай з гурту». Йдеться про перевірку, чи це не так зване «гальвано», тобто дві половинки монети, виконані гальванопластичним методом, з’єднаних потім і заповнених свинцем. Якщо це так, то під лупою можна помітити місце стику половинок по всій окружності гурту. «Гальвано» зазвичай мідні, але можуть бути посріблені чи позолочені.

Якщо на гурті монети помітний слід литника, чи сліди обробки будь-яким інструментом — необхідно перевірити, чи Ви не маєте справу з підробкою, виконаною способом лиття. У цьому випадку монетне поле являє собою не ідеально гладку, як при чеканці, а більше чи менше шорстку поверхню. Іноді вона загладжена, але шорсткість все ж залишається у проміжках між буквами, цифрами чи іншими дрібними деталями зображення. Основи букв чи цифр (якщо роздивлятися у профіль) не утворюють прямий кут, як при чеканці, а плавно, наче по кривій, переходять у поле монети. Деталі литих підробок іноді підправляються штихелем, і на це треба звертати увагу.

Трапляються підробки, доволі майстерно вигравіювані від початку і до кінця — лицева та оборотна сторони і гурт. Роздивляючись поверхню поля такої монети під невеликим кутом, майже на рівні очей, легко виявити його хвилястість, нерівність. Справа в тому, що, на відміну від різчика штемпеля, який на рівній поверхні вирізає зображення, вибиває лунсоном букви і цифри, залишаючи майбутнє поле монети недоторканим, різчик підробки, виготовляючи позитив, гравірує якраз майбутнє поле, а також проміжки між буквами і цифрами, тому йому не вдасться зробити поверхню поля ідеально рівною.

Щоб переконатися в тому, що досліджуваний екземпляр був чеканений на монетному дворі, а не саморобними штемпелями, можна рекомендувати порівняти його детально зі справжнім екземпляром монети чи з хорошим фотознімком. На жаль, простішого способу просто не існує.

Очевидно, що у всіх випадках перевіряється вага екземпляру, стиль зображення, форма букв і цифр. Повторимось, що для чеканених екземплярів порівняння з оригіналом (чи фото) просто необхідне, причому звіряти потрібно все, аж до найдрібніших деталей штемпелю.

Залишається ще згадати про своєрідні способи підробок, при яких оригінальна монета перетворюється в «унікальну». Мається на увазі «виправлення» чи наплавки нових цифр, букв чи деталей зображення, з’єднання двох половин різних монет (лицевої сторони однієї з оборотною стороною іншої), вирізку кружечка, наприклад, з гербом і вставку на це місце кружечка з іншим гербом, покриття монети іншим металом і так далі.

І на закінчення хотіли б додати, що фальсифікації зазнають не тільки рідкісні монети. Досвід останніх років показує, що якщо є хоч якась можливість зробити колекційний експонат більш цінним, фальсифікатори користуються цим, розраховуючи на те, що колекціонеру не спаде на думку перевіряти оригінальність не дуже рідкісних монет.

За Д. Мошнягіним, Н. Дашевським журн. «Радянський колекціонер» №9 1971 р.