Скарбошукання — одне з найдавніших явищ в культурі людства, це підтверджують історичні факти, фольклорні тексти. Дослідження науковцями пірамід та гробниць показує, що бажанню людини віднайти скарби і коштовності вже багато тисяч років. Ще в часи правління Рамзеса ІХ відбувався суд над такими шукачами, що й було зафіксовано одного разу на давньоєгипетському папірусі.
"Чорні" та "білі" археологи — хто вони?
Узагалі, класифікації та поділу на «чорних» та «білих» археологів не існувало до ХХ ст. Усі, хто копав землю у пошуках старовини, автоматично ставали «археологами». Відсутність спеціальної освіти та відкритих листів, що дозволяють проведення розкопок, не стала на заваді Генріху Шліману знайти Трою та увіковічнити себе як видатного археолога. За теперішніх умов його відкриття стало б неможливим і пана Шлімана ув’язнили б за методи пошуку та назвали б «чорним археологом» та «осквернителем». Він наймав неосвічених місцевих жителів для розкопок, методика яких, звичайно, була надзвичайно далека від археологічної.
Перші наукові розкопки в Україні
В Україні в кінці ХІХ ст. була схожа практика — Дмитро Яворницький, один з перших науковців-археологів в Україні. Він також наймав неосвічених місцевих жителів для ведення розкопок, яких пересічні люди приймали за «гробокопателів» та «архангелів». У своїй науково-пошуковій діяльності Дмитро Яворницький залучав до своїх досліджень широкий аматорський загал, передусім вчителів, лікарів, священиків, управителів маєтків, статистиків, земських службовців, колекціонерів та інших. Усі вони «постачали» йому необхідну інформацію, сповіщали про археологічні знахідки, розшукували пам'ятки, записували з вуст народу пісні, думи, перекази тощо. Методи офіційної археологічної науки ще донедавна принципово не відрізнялися від теперішніх методів «чорних копачів».
Законодавче регулювання пошуків скарбів в ближніх країнах Європи
Спільнота скарбошукачів характеризується високим ступенем закритості в Україні та відкритістю в європейських країнах, до прикладу, у Чехії. Насамперед, причина в законодавчій базі: в Україні пошуковці оголошені мало не поза законом і їхня діяльність не регламентована чіткими законодавчими актами, в Чехії діє нормативно-правова база, що регулює діяльність пошуковців, налагоджена співпраця з офіційною археологічною наукою. Наслідком цього є й відсутність у структурі чеської спільноти протиставлення з «білими» археологами. В українській культурі скарбошукачів провідним є протиставлення і поділ на «чорних» та «білих» археологів, коли перші є представниками спільноти скарбошукачів, а другі — представниками офіційної археологічної науки.
У Чехії через відпрацьоване законодавче врегулювання пошуків з металодетектором, згадана культура споріднена із офіційною археологією, вони мають багато спільних рис та схожу картину світу. Між представниками спільнот немає протистояння, сутичок, повністю відсутнє вороже ставлення.
Надзвичайно показовим є такий факт, що для обох видів діяльності виходили два різні журнали, які згодом об’єднали в один та назвали спільною назвою: «Шукачі історії» («Lovci Historie»). Ще одним яскравим показником співпраці є видання спеціальної книги для пошуковців-аматорів — «Посібник археолога-любителя або не копати мертвих», яку підготували представники чеської офіційної археологічної науки. Колектив авторів підготував чіткі вказівки як правильно проводити розкопки, документувати знахідки та поводитись із ними.
Пояснення проблемних питань скарбошукання з точки зору офіційної археологічної науки, раціональна аргументація — вчені доклали усіх можливих зусиль, аби повернути копачів-аматорів на свій бік і спрямувати їх пошукову діяльність на користь науці. Враховано навіть прошарок людей, що нецілеспрямовані на пошук скарбів, але найчастіше їх знаходять — будівельників, фермерів, лісників, для яких і сформовано методичні поради і вказівки щодо поводження із віднайденими пам’ятками. Це явище наочно демонструє співпрацю, спільність інтересів, спорідненість субкультур.
Подібною є і ситуація зі скарбошукачами у Польщі, де на даний момент, готуються зміни у законодавстві щодо пошуків з металодетектором, і як наслідок, археологи та скарбошукачі об’єднуються у спільні групи. Ось, наприклад, назва та опис групи під назвою, що якраз ілюструє цей процес — «Poszukiwacze i Archeolodzy - TAK dla zmiany prawa» Poszukiwacze skarbów, archeolodzy-amatorzy, eksploratorzy, detektoryści, czyli 100 tysięcy obywateli, którzy nie chcą być imigrantami we własnym kraju!
Українські скарбошукачі
В Україні ситуація зовсім інакша — представники «чорної» та «білої» археології ворогують між собою. Діяльність пошуковців в Україні — поза законом, але через погане законодавче врегулювання цього питання, у них розв’язані руки у порівнянні з пошуковцями країн Європи.
Проте, в Україні є осередки, де скарбошукачі та офіційні археологи плідно та активно співпрацюють, спільними зусиллями виходять наукові праці, а викопані пошуковцями речі не лише здаються до музеїв, а й входять в науковий обіг. Наприклад, на Черкащині, зокрема у Звенигородці вийшло друком видання, що аналізує грошовий обіг регіону. Основна кількість артефактів була надана для вивчення науковцям із приватних колекцій «чорних копачів».
Не можна оминути увагою ще один яскравий приклад готовності пошуковців до співпраці з археологами. У січні 2017 року «чорний копач» безкоштовно передав цінний скарб, викопаний у Кропивницькій області першого січня старшому науковому співробітнику Інституту археології НАН України, Олександру Симоненку. Артефакти датуються ІІ-І ст. до н.е. та є надзвичайно цінними, адже пошуковець належним чином викопав їх, не пошкодивши, та зафіксував точні GPS-координати місця розкопок, що уможливлює подальші дослідження цього місця науковцями. Що найцікавіше — «чорний» та «білий» археолог не були знайомі до цього і скарбошукач знайшов Олександра у соцмережі Фейсбук лише для того щоб віддати скарб. Про що сам археолог і розповів у себе на сторінці в мережі під заголовком «Скарб передано державі».
Позитивною тенденцією культури в Україні є також об’єднання в офіційні організації, наприклад Громадська організація «Історично-пошуковий клуб «Знайдено в Україні». У спільноти є чітко прописана структура, своя емблема, мета, сайт. Їх девіз: «Знайти і зберегти». Серед поставлених завдань: «Створити не просто клуб, а окрему сім'ю, де в разі виникнення проблем в того чи іншого члена клубу, допомагатимемо всім клубом. Створення свого музею, де кожен зможе зробити свій вклад в якості інвестицій. Організація зльотів пошуківців та колекціонерів. Майже ідентичним є пошуково-історичний клуб «Копатич» з Чернігівщини. У спільноти та ж мета і завдання, вони проводять спільні виїзди «в поле», фестивалі. Виготовляють своїм учасникам шеврони і посвідчення та збирають знахідки на спільний музей.
Автор: Анастасія Панкова
Фото: Радіо Свобода