14 березня о 16:00 у Національному заповіднику «Софія Київська» у музеї «Будинок митрополита» відбулося відкриття виставки порцеляни та фаянсу «Блакитні мальви». На виставці представлені експонати визначних майстрів другої половини ХХ – початку ХХІ сторіччя.
Колекція фарфору на виставці не надто велика. Але в цій колекції зберігаються першокласні й витончені речі. На виставці представлені роботи художників, які активно працювали з фарфором і були найуспішнішими у своїй справі: Н.Аксьоненко, Г.Кломбицької, В.Овраха, М.Лампеки, В.Музичука, Ю.Лобанова та інших.
«Останні 5 років ми возили наші роботи на міжнародні виставки, зокрема в Німеччину. Закордонний коментар був такий, що нам не треба намагатися робити Європу чи сучасність. Україна аж кричить у ваших роботах, ваші форми говорять про українськість, і в цьому ваша унікальність», – говорить художниця фарфору Наталія Аксьоненко.
Усі художники, чиї роботи представлені на виставці, ще донедавна працювали на заводах фарфору і фаянсу, які відкривалися, починаючи з 60-х років. Але на жаль, усі ці заводи протягом останніх 10 років збанкрутували. Сьогодні виробництво фарфору в Україні зупинилося. Заступниця дирекції виставок України Олена Зікєєва повідомляє: «Державні закупівлі творів мистецтва, і зокрема творів порцеляни і фаянсу, тривали до 2011 року. Головною метою було наповнення музеїв».
Але ті речі, які свого часу закуповувала експертна комісія міністерства культури України за державні кошти, збереглися. Більшість з них увійшли до фондів музеїв України.
На виставці було презентовано невеличку частину колекції фондової збірки дирекції художніх виставок. Проте якісно експонати представлені на високому рівні і відповідають сьогоденним настроям.
Куратором виставки виступила Олена Зікєєва. Вона ж подала й ідею назви виставки – «Блакитні мальви», і в цій назві є інтрига. Як повідомляє кураторка, орієнтуючись на цю назву, і підбиралися експонати для виставки.
У другій половині ХХ сторіччя в Україні було 17 заводів: 2 фаянсових і 15 порцелянових. Сьогодні немає жодного.
«Особливе піднесення українського фарфору було зумовлене тим, що неймовірно зросло значення художника на підприємстві. Фігура головного художника стала обов‘язковою на заводі, а також підвищилась роль художніх рад», – зауважує Олена Зікєєва.
На той час заводи порцеляни та фаянсу були цікаві не лише як промислові й виробничі підприємства, але і як художні – через активну позицію головного художника. Однією із головних мисткинь того періоду була Наталія Аксьонова, якій, як повідомляє художниця, пощастило працювати на Коростенському заводі головним художником близько 30 років:
«Доля художника-кераміста примушувала художників працювати на виробництві. Але це були творчі заводи. І створення товарів народного вжитку і творчих робіт – процеси дуже пов‘язані. У нас була найпотужніша художня лабораторія».
«На всі роботи, з якими я працюю після заводу, я дивлюся, як на ненароджених дітей фарфорів...»
У другій половині ХХ сторіччя в Україні було 17 заводів: 2 фаянсових і 15 порцелянових. Сьогодні немає жодного. Проте роботи того періоду мали вагоме значення на світовому ринку: «Я була приємно здивована і вражена, що майже всі роботи, які представлені на виставці, вони мандрували світом. Вони презентували протягом багатьох років і десятиліть Україну за кордоном: у Бельгії, Франції, Китаю, Португалії, Канаді», – повідомляє Олена Зікєєва.
Святослав Яринич відзначає, що по світу виставлялися унікальні роботи. В антикварних магазинах зазвичай можна зустріти серійне виробництво. Наприклад, робота «Оновлене Полісся» – це унікальна річ. Проте на основі малюнків цієї роботи випускалися наприкінці 80-х років чайні і кавові сервізи. Це ж стосується і сервізу Сергія Федяєва, виробництво Дружківського заводу, який робився для виставки, але міг випускатися і в серійних варіантах.
Дивитися розділ «Мистецтво та антикваріат» на UNC.UA
Проте самі художники говорять: після того, як галузь була знищена, невідомо хто й залишився «в матеріалі». «На всі роботи, з якими я працюю після заводу, я дивлюся, як на ненароджених дітей фарфорів. Оскільки все, що я роблю, має коріння в тому часі, коли я працювала на заводі порцеляни», – підкреслює Н.Аксьоненко.
Порцелянові вироби виготовлялися в різних техніках, оскільки в період вибуху порцелянової промисловості художники багато експериментували: «На виставці представлено і перші мої роботи в бісквіті – я дуже любила цю техніку. Це не глазурована порцеляна, сира річ розписується і випалюється без глазурі. Виходить матовий ефект. Також я любила поєднувати підглазурний з надглазурним розписом. А більш за все я любила кобальт, оскільки це шляхетний спосіб декорування, який не стирається і не псується – він на віки», – говорить Н.Аксьоненко.
Сьогодні порцеляна користується неабияким попитом на антикварному ринку. За зауваженням С.Яринича, популярність здобуває порцелянова скульптура. «Її вироблялося дуже багато, і кожна хазяйка в радянський період мала декілька фігурок, – повідомляє С.Яринич. – Люди свідомо чи несвідомо їх колекціонували. Збирали тому, що це було доступно, та, власне, це і зараз доступно. Великою популярністю користується статуетка «Фігуристка».
Існує багато варіантів цієї моделі. Її випускали на багатьох заводах колишнього Радянського Союзу, України й Росії. З одного боку її варіантів – багато, а з іншого – її багато й підробляють. Уже навіть виникла ціла галузь, яка підробляє порцелянові фігурки того періоду. Щоб відрізнити оригінал, існують свої секрети: необхідно дивитися на клейма, якість виконання тощо. Колекціонер з досвідом їх одразу вирізнить. Однак, це свідчить про те, що товар користується попитом, оскільки будь-що підробляти не будуть».