Почитать

​Муніципальні позики Києва, Львова та інших міст України

Нещодавно вийшов каталог скрипофіла і колекціонера Ігоря Антонюка «Цінні папери міст України на рубежі ХІХ – ХХ століть». Про особливості муніципальних позик та складнощі збору інформації для каталогу в інтерв‘ю І.Антонюка з редакцією UNC.UA

– Колекціонери рано чи пізно приходять до вузької і конкретної теми, яку хочуть досліджувати і збирати, – розповідає Ігор Антонюк. – Спочатку я, як і всі, був у пошуках і захоплювався нумізматикою, боністикою, а потім випадково на зльоті колекціонерів побачив цінні папери міст України. Це мене захопило і я почав шукати інформацію.

Дивитися розділ «Скрипофілія» на UNC.UA

Чим саме цікава тема цінних паперів міст?

– Наприкінці ХІХ сторіччя міста України переживали фінансову нестачу, але мали потребу у розвитку інфраструктури. Тому, починаючи з 1870-х років у скрипофілії з‘являється явище таких цінних паперів, як муніципальні позики міст. Найширше ця практика застосовувались у великих містах:у Києві, Одесі, Миколаєві, Харкові, проте цими містами наявність муніципальних позик не обмежується. На той час міста почали шукати додаткові джерела фінансування з метою розвитку міських територій та міста загалом. При цьому, інформація про позики міст залишалися відкритою, оскільки у тогочасних виданнях публікувалася інформація про підписання позики. Однак, попри відкритість інформації на той час, сьогодні зібрати якісь матеріали стосовно цінних паперів міст дуже важко.

Тож, зважаючи на таку цікаву і малодосліджену сторону цінних паперів, я вирішив укласти каталог «Цінні папери міст України на рубежі ХІХ – ХХ століть». Каталог наразі є найповнішим виданням з цієї теми.

Період обрано виходячи з того, що це є час існування облігацій міських позик, оскільки назріла така нагальна потреба: від першої позики, випущеної Києвом у 1877 році і до 1920-х років...

Перша сторінка каталогу

Чому Ви обираєте саме цей короткий період?

– Період обрано виходячи з того, що це є час існування облігацій міських позик, оскільки назріла така нагальна потреба: від першої позики, випущеної Києвом у 1877 році і до 1920-х років – доки вони не зупинились. Випуск позик зупинився, оскільки почався Радянський Союз, і приватна власність стала колективною. Залучення коштів інвесторів стало неможливим. Це можна легко прослідкувати ще таким чином: основна маса цінних паперів мала купони, і у 1917-1918 році їх гашення зупинилося. Зараз можна знайти багато облігацій із непогашеними купонами.

Трохи довше випуск позик протривав на Західній Україні з історичних причин. Лемберг (Львів), наприклад, у 1925 році ще випустив позику, але після входження до міста радянських військ, випуск цінних паперів також зупинився.

Якщо спостерігається брак інформації, якими джерелами Ви послуговувались?

– Коли я почав досліджувати питання, виявилося, що інформації стосовно облігацій міських позик майже немає. Серед іноземних видань авторитетним є каталог У.Друмма та А.Хенслера (Ulrich Drumm, Alfons W. Henseler «Old securities», Volume 3.) і я з ним працював, але він 1980-хх років видання. Проте навіть у цьому каталозі інформація щодо облігацій міських позикдосить скупа.

Далі я перейшов на пошуки інформації у російських виданнях. Натрапив на каталог «Міські позики у Росії. 1863-1920 рр. Каталог» Ф.Іванкіна та Г.Васильєва, але там інформація була недосконала, і зсувалася більше в бік Російської імперії та була сконцентрована більшою мірою на Москві, Петербурзі тощо.

Власне, в процесі пошуків я і вирішив написати книгу. Протягом декількох років я досліджував цю тему і збирав матеріали, заліз в архіви, переглядав інформацію за джерелами різних країн, а саме тих, де облігації «осіли» і могли зустрітись необхідні дані: у Німеччині, Англії, Франції, Бельгії, Нідерландиах. Також я вивчав звіт законів Російської імперії («Свод законов Российской империи 1872-1913», 1915 р.). Звіт законів був надзвичайно цінним джерелом, адже саме у ньому можна прослідкувати, які міста і коли випускали облігації муніципальних позик.

Протягом декількох років я досліджував цю тему і збирав матеріали, заліз в архіви, переглядав інформацію за джерелами різних країн...

За звітом можливо визначити кількість позик по кожному місту?

– На кожен займ приймався окремо закон. Тобто місто самостійно не могло прийняти таке рішення – потрібен був дозвіл. Подавалося прохання до царського уряду на випуск займу на тих умовах, які попередньо обговорювало місто. Ця інформація і вміщена у збірнику законів Російської імперії.

Які саме міста України зустрічаються в каталозі?

– У каталозі вміщено муніципальні позики міст, які на той час були у складі Російської Імперії та Австро-Угорської імперії. Їх близько 20. Це не так багато, але на той час найбільшими містами, які отримали позики були: Київ, Одеса, Харків, Катеринослав, Житомир, Полтава, Кременчук, Миколаїв, Черкаси, Херсон, Новгород-Сіверський, Чернігів, Єлисаведград. До речі, місто Єлисаветград свою позику випустив пізніше за інші міста – у 1918 році, в період УНР.

Зі складу Австро-Угорської імперії муніципальну позику випустило лише місто Лемберг – Львів. Усього Львів випустив три позики: у 1896 році, 1900 р. та у 1925 р. Додатково я шукав інформацію стосовно Чернівців, але там ситуація така, що Чернівецький регіон випускав позику, але стосовно конкретно міста, то позик не було. Закарпаття ж у перелік муніципальних позик не входить, оскільки там були лише дрібні містечка.

Окремо в каталозі у мене відзначено Крим. До міст Криму, які мали облігації помуніципальним позикам, відносяться: Сімферополь, Севастополь, Ялта та Керч. Щодо Ялти та Севастополя, то тут зустрічаються різні облігації. А от по Керчі та Сімферополю є випущений закон, який дозволяє позику, а от далі інформація відсутня. Тому чи була позика чи ні – невідомо. Зразків по цим двом містам поки не зустрічалося. Я зазначив їх у каталозі, оскільки факт закону є, але підтвердження його реалізації поки нікому не зустрічалося.

Якщо немає зразків облігацій чи можна тоді говорити про існування позики і матеріалу по ній?

– Фактично законодавчо визначені всі дозволи на випуск емісій муніципальних позик. Буває, що є закон про випуск цінного паперу, але відомості про наявність цінних паперів немає. Є міста, такі як Чернігів, Новгород-Сіверський,Черкаси абощо, стосовно яких є інформація, але зразок цінного паперу ніхто не зустрічав. При цьому, якщо Новгород-Сіверський випустив лише одну позику у 1915 році, то Чернігів їх мав аж п‘ять – із 1882 року по 1911 рік, проте облігації досі ніхто не бачив.

Але я вважаю, що якщо було прийнято закон, то зразок цінного паперу має бути.

Чому, попри таку велику територію України, до муніципальних позик залучено лише 20 міст?

– Це, перш за все, питання фінансової вигоди. У великі міста, а особливо Київ – інвестор ішов. А от щодо маленьких міст, то вони якби й хотіли, то залучити інвестора їм було дуже складно.

Які країни інвестували в міста України та хто виступав у ролі інвестора?

– Інвесторами були банківські та фінансові установи. У їх перелік найперше входить Англія. У Лондоні у 1914 році для викупу київськоготрамвая окремо випустили муніципальний займ. Франція, Німеччина, Бельгія та Нідерланди також входять у перелік інвесторів. Більш того, цінні папери найбільших українських міст котувалися на біржах Європи: в Лондоні, Парижі, Берліні і Санкт-Петербурзі.

Цінні папери найбільших українських міст котувалися на біржах Європи: в Лондоні, Парижі, Берліні і Санкт-Петербурзі.

З якою метою бралися позики?

– Це дуже цікава тема. Факти з приводу мети позики стосовно кожного цінного паперу я брав також із звіту закону Російської Імперії з 1873 по 1913-1915 рік. У законі чітко зазначається, якому саме місту надається дозвіл на позику, на яку суму і для яких потреб. Гроші могли проситися на такі потреби, як будівництво казарм, встановлення вуличного освітлення, на укладання вулиці, будівництво тощо. Наприклад, Катеринослав випускав позику для розбудови та облаштування трамвайних ліній, споруд для навчальних закладів, скотобоєнь і водопроводу. А в меті другої позики міста Харків так і відзначалося: «На розширення міської інфраструктури». Аджечому місто брало позику? Щоб розвинути інфраструктуру: розбудувати місто, дороги, лікарні тощо. Власне позики бралися на те, на що не вистачало власних коштів.

До того ж, іноземні інвестиції – це маркетинговий хід і піар. Якщо місто могло гарантувати прибуток, то інвестори долучали свої кошти. Місто зобов‘язувалось за залучені кошти виплачувати прибуток – 4% або 5% річних із суми, що була вкладена, а також відшкодувати всю суму позики протягом обумовленого періоду.

На той час це був досить складний момент, оскільки залучення інвесторів мало відсоткові зобов‘язання за виплатами. Але також інвестиції в місто мали і свої плюси. Залучення іноземного капіталу це не лише можливість розбудовувати місто, але й нагода популяризувати його, залучаючи таким чином приток фінансів у різних сферах: туризму, промисловості тощо.

На паперах цих муніципальних позик і у Вас в каталозі скрізь немає тиражів. Чому так?

– Так, тиражі не зазначено. На жаль це дуже важко визначити, оскільки деякі міста визначали тиражі на загальну суму позики, але за номіналами вони не розбивали. Окремі міста, звичайно, робили таку річ, і відзначали, що, наприклад, номіналом 20 фунтів випущено 400 штук облігацій. Але в загальному, інформація скільки був тираж конкретного номіналу відсутня і в документах не зустрічається. Я навіть не знаю, яким чином це можна визначити. Хіба у того, хто друкував ці папери, але це дуже внутрішня інформація і вельми специфічна.

Багато колекціонерів роблять висновки щодо тиражу, виходячи з порядкового номеру. Тут це можливо застосувати?

– Облігації ділились за серіями. Є загальний обсяг, тобто на яку суму позика, і його розбивали за серіями. Наприклад, третя серія на суму 40 тисяч. Відносно номіналу можна визначити тираж. Але в кожному місті кожен рік номінали різні. Як правило, на початку найбільш ходовим у Києві був номінал 250 рублів, проте загалом по Україні ходовими були номінали у 187.50 рублів. Крім того, номінал випускався із прив‘язкою до іноземних валют: 187.50 рублів у прив‘язці до французького франку становили 500 франків. А якщо прив’язка до англійського фунту стерлінгу, то ходовий номінал 189 рублів, що становить 20 фунтів стерлінгів. Більші номінали виходили меншим тиражем.

Як правило, муніципальні займи виходили трьома мовами, оскільки розповсюджувались по Європі: англійською, французькою і німецькою – залежно від того, яка країна давала позику.

У Вас у каталозі зазначено ступінь рідкості кожного паперу. Як Ви його визначаєте?

– За декількома факторами. Найперше: це тираж (там, де він невизначений, то приблизний). По-друге, скільки з цих паперів зустрічається на аукціонах взагалі. Наприклад, облігації Полтави і Кременчука – вони випускали однією мовою папери. Папери за їхніми муніципальними позиками є досить дорогими, оскільки рідкісні і мають лімітований тираж. Вонипродавались у діапазоні від 1000€ до 3000€. А номінали у 500 і 1000 продавались по 6000€ у Німеччині. Зараз ціни на них дещо знизились – по Полтаві облігацію номіналом у 1000 можна взяти за 500 €, але ще 5 років тому на такі папери вартість була дуже висока.

По Кременчуку ще цікавіша ситуація. Облігація позики міста відома в одиничному екземплярі, вартість її – близько 1000 €. Позика була загальною сумою на мільйон рублів і розділена по 200 тисяч на різні потреби: на погашення боргів міста, будівництво казарм, облаштування водопроводу на замощення вулиць.

Бувають випадки, коли в цінного паперу тираж був великий, але на аукціонах вона взагалі не зустрічається або зустрічається вкрай рідко

Бувають випадки, коли в цінного паперу тираж був великий, але на аукціонах вона взагалі не зустрічається або зустрічається вкрай рідко і мало хто її бачив. Про що це може свідчити? Про те, що тираж випустили, якийсь інвестор завіз їх в Європу, і десь у часи воєн тираж згорів. Або і в нас вони могли бути знищені. Оскільки з приходом більшовиків була постанова радянської влади знищити будь-які папери, які мали стосунок до царського уряду. Знищити ці папери мусив кожен, хто їх мав, оскільки якщо знайдуть, то або висилка на Сибір або розстріл. Тому їх боялися тримати, і велика кількість цінних паперів була знищена, і в Україні їх лишилося мало. Як правило, наші цінні папери на європейських ринках знайти набагато простіше, ніж у нас. А бувають ситуації, коли якогось паперу немає взагалі, а хтось у себе на горищі їх знайшов пачку, і вони виходять на аукціони.

Коли місто виплачувало дохід за позикою, воно видавало документ, що посвідчує виплату?

– Окремо квитанція абощо не видавалась. До номіналу додавались купони або талони. У призначений час купони вирізаються, і з ними інвестор звертається за виплатою відсотку. Таким чином купони гасилися. Уся інформація з приводу частоти, дати і місця виплати була зазначена на облігації.

Видавалися купони не на весь період позики. Наприклад, якщо позика на 50 років, то купонів видають на 10 років, крім того інформація щодо відсоткових виплат у купонах прописана по роках. Після закінчення 10 років інвестор мав звернутися до визначеної установи, де йому видавали купонний лист на наступний період виплати дивідендів.

– Чи були міста, які не виплатили свій борг?

– Борги не виплатили усі міста. Виплатити борги не вийшло, оскільки прийшов Радянський Союз.

Які міста є найбільш цікавими в плані скрипофілії?

– Цікаво досліджувати Київ, оскільки поміж інших міст, він випустив найбільшу кількість облігацій міських позик – аж 24 і на різні потреби. Крім того, у 1914 році місто випустило 22 позику, яка є найбільшою в історії позик українських міст того періоду – на 6 195 987 руб. Позика була випущена на 50 років і мала відсоткову ставку – 5% річних прибутку.

Стосовно Києва можна окреме дослідження робити, якщо все ретельно вивчити. Тут за матеріалами облігацій муніципальних позик можна дізнатися не лише загально, що мало бути зроблено, а які саме вулиці, лікарні, дороги абощо було вибудувано за ці кошти. З точки зору історії містобудування – це дуже корисний і незвичайний матеріал.

Якщо дивитися на муніципальні позики з точки зору фінансів, то можна прослідкувати, як і звідки залучалися фінанси. В моєму каталозі інформація представлена з точки зору колекціонера. Моє ключове завдання було визначити, знайти і представити все, що є щодо муніципальних позик міст України – усі папери і зразки. Важливою для колекціонера є повнота інформації, оскільки якщо знаєш, що і скільки, то можеш і починати збирати. Наприклад, по п‘ятій позиціъ Києва я не знайшов паперів, але знайшов купон, де вказано номер займу, роки і номер серії – другий. Отже, у цій позиці було дві серії паперів. Потім переглядаю, яка сума позики: якщо купон на 2.50 р. при 4%, можна вираховувати номінал.

Розмову вела Аліна Опрелянська

text-align: justify;