В «Шоколадному будинку» 23-го січня відбулося відкриття виставки «Українська народна пісня в листівці, фарфоровій пластиці, пісенниках».
Чудовим подарунком до Дня Соборності України стало відкриття виставки «Українська народна пісня в листівці, фарфоровій пластиці, пісенниках» в мистецькому центрі «Шоколадний будинок». Особливістю виставки можна вважати інтермедіальність – поєднання різних видів мистецтв: музики, графіки, скульптури. Окрім цього, відкриття виставки супроводжувалося запальним виступом гурту «Бандура band», учасники якого виконали українські народні та авторські пісні, які теж можна вважати народними через їхню велику популярність.
Експонати виставки належать до різних епох. Наприклад, на початку експозиції відвідувачі мають змогу ознайомитися із листівками, проілюстрованими художником Амвросієм Ждахою, видані на початку ХХ століття у видавництві «Час», а трохи згодом – із листівками радянських часів 60-х років видавництва «Мистецтво», що були намальовані Георгієм Якутовичем та Анатолієм Базілевичем. Уважний відвідувач помітить: у 60-х роках художники продовжили традицію свого попередника, так само розміщуючи нотні стани та тексти пісень. Щоправда, манери виконання ілюстрацій зовсім різні.
Як зазначає куратор виставки Єлісей Деймонт, головний меседж виставки – об’єднуюча роль української народної пісні, збереження пам’яті і традицій:
«Протягом багатьох століть українська мова та історія були під забороною. На відміну від пісні, яку неможливо було заборонити, тож у фольклорі зберігся величезний пласт історії та культури української народу. Можна навіть казати про те, що саме пісня зберегла українську націю».
Так, усі можливі заборони оминали пісню. На початку ХХ ст. збірники нот українських дум та шу́мок друкували видання Києва, Москви, Петербургу, Одеси. В роки Першої світової війни українська пісня здобула широкого розповсюдження на західноукраїнських землях завдяки живому виконанню стрілецьких пісень в рядах воєнних. Обкладинки таких видань також представлені на виставці.
Кураторка виставки, співробітник «Мистецького центру «Шоколадний будинок» Олена Корусь розповіла, як виникла ідея створення виставки:
«Спонтанна ідея представити народну пісню як один з символів Соборності, досить швидко оформилася в ясну концепцію. Було бажання показати українську пісню через її фіксацію у нотних знаках та графічних творах українських митців, і природно виникло бажання «додати об’єму». Ця ідея захопила нас і викликала підвищену увагу у відвідувачів. Первісно запланований двотижневий термін виявився замалим,і тепер ми намагатимемося, щоби виставка тривала якомога довше. До нас телефонують вчителі київських шкіл, питають, чи можна буде провести екскурсію для учнів, та й окрім цього дуже багато людей зацікавилися виставкою. Як бачите, це тема, що сьогодні на часі».
Олена Корусь займалася пошуком фарфорової пластики. У скляних шафах можна побачити скульптури провідних художників-фарфористів другої половини ХХ ст. – Владислава Щербини, Оксани Жникруп та Валентини Трегубової.
В роботах В. Щербини відображено широкий діапазон української пісні: від обрядових та побутових до ліричних і жартівливих. Наприклад, композиція «А я панського роду» висміює надмірну пихатість жінки, а в скульптурі «Колядки» передано атмосферу Свят вечора. Вражає глибина горя у роботі О. Жникруп «Така її доля» за сюжетом однойменного вірша Тараса Шевченка.
Серед статуеток більшість було створено в Києві, і лише композиція «Куди їдеш, Явтуше» скульптора Валентини Трегубової зроблена в Коростені:
«На Коростенському фарфоровому переважна більшість виробів створювалася для побуту, це були сервізи, вази або як сувенірна продукція. Валентина Трегубова була тим художником на заводі, який постійно лобіював виготовлення підприємством малої пластики, і окрім сервізів та ваз для повсякденного вжитку створювала ще й художні роботи для виставок та скульптуру. Завдяки їй виробництво малої пластики на заводі було поставлено на потік».
Серед білосніжних фарфорових статуеток можна побачити невеличку фігуру хлопчика: «На виставці є одна керамічна статуетка. Це хлопчик-поводир від парної композиції О.Трегубової «Пам’яті Кобзаря». Зазвичай вони супроводжували кобзарів, що не могли бачити», – ділиться з нами Олена.
Незважаючи на те, що виставка має камерний формат, дивує гармонійність експозиції: в одному залі бачиш листівку із піснею «Ой гоп гопака», проілюстровану А. Базилевичем, а в другому — фарфорову статуетку В. Щербини із тим самим сюжетом. Це створює ефект всеохопності, глобальності, царювання пісні в просторі.
Побачити все на власні очі і насолодитися спогляданням можна до 2-го лютого за адресою: вул. Шовковична, 17/2, мистецький центр «Шоколадний будинок».
Ілона Червоткіна