Дмитро Піркл, меценат, збирач старовини та нумізмат, і Валерій Амелін, художник та відомий київський меценат, про проект, присвячений Анні Ярославні і символічну жертву, покладену в основу нумізматичного проекту.
Дмитро Піркл: Ця робота замислювалась дуже давно. Був задум зробити Анну Ярославну на монетах. Майже 10 років тому, навесні 2009-го я літав до Франції, збирав матеріали по Анні Ярославні. І потім все відкладалось, тому що потроху я знаходив якісь нові факти й інформацію. Але я не хотів йти за традиційним баченням, за тим, до чого ми призвичаїлися уявляти чи трактувати Анну Ярославну. Я хотів це зробити зі своєї точки зору. Десять років розмірковував над задумом, врешті ось дійшов вже до моменту, коли є і матеріал, і можливості. Монетний двір почав якісніше працювати, і це мене спонукало до того, щоб виходити на створення цієї пам‘ятної медалі.
Я хотів зробити три медалі, але мене не було коштів. А Валерій Амелін сказав, що треба підсилити проект і зробити не три, а тридцять три.
Валерій Амелін: Ми на виставці «Україна-Японія» у 2017 році зустрілись. Дмитро прийшов і каже: «Три медалі зроблю!» Ну, ви розумієте, що таке три медалі? Ну хоч і по
Десять років я розмірковував над задумом, врешті ось дійшов вже до моменту, коли є і матеріал, і можливості.
– Це будуть кілограмові медалі? Там буде кілограм срібла?
Дмитро Піркл: Так, кілограмові. Вказують завжди на медалях метал у чистоті. Іноді використовується 920 проба. В такому разі вказується, скільки чистого металу – наприклад, одна унція. Всі інші домішки не вказуються. Оскільки ми будемо працювати із 999 пробою срібла, то тут домішок не буде. Медалі, присвячені Анні Ярославні, будуть виготовлені на такій же монетній заготовці, на якій карбуються українські ювілейні монети.
Викарбувати 33 штуки із зображенням Анни – це ідея пана Валерія. І я з ним погодився. 33 – прекрасна цифра. Вона чудово лягає на поділ по 11: зробити 11 срібних, 11 – патинованих, 11 – позолочених. Це ніяк не руйнує моїх традицій виготовлення медалей.
– А як щодо символіки? Чи матимуть медалі спеціальні символи?
Дмитро Піркл: Символіки буде багато, усілякої. Ми, очевидно, будемо насичувати французький простір нашими давньоруськими символами. На сьогодні я ще не готовий сказати, де і як остаточно вони будуть втілені. Але обов‘язково буде присутній наш орнамент. Десь в елементах одягу абощо. І очевидно, що це має торкатися лише Анни Ярославни, оскільки усі інші, тобто її нащадки, уже не були русичами, не були людьми нашої традиції. Вони вже формувалися в межах французької традиції.
Ще я хочу використати елемент Реймського Євангелія. Це найдавніший наш київський рукопис, який зберігся взагалі в світі. Зараз він зберігається у Франції, у місті Реймс. І там є дуже яскравий символ, я планую його використати. Він не буде кидатися в очі, тому що, коли гортаєш це Євангеліє, він добре проглядається, а на виробі він буде просто використаний, як наш маркер. Анна Київська, королева французька, – наша!
– Це те Євангеліє, яке Анна Ярославна привезла до Франції?
Дмитро Піркл: Так, за легендою. Це не доведено, але легенда має право на життя. Зважаючи на те, що це Євангеліє декілька разів змінювало своє місце перебування в Європі з тих давніх часів, коли воно було вивезене з України. Однак, воно було вивезене з наших земель, потім було у Франції, згодом його вивезли, і деякий час про нього згадок не було. Згодом знайшли в Чехії, і зрештою воно знову повернулось у Францію.
Оскільки це найдавніший український рукопис, що зберігся у світі, це дуже поважний документ. Його написання збігається з тим часом, коли виїздила Анна Ярославівна до Франції. Тому легенда про те, що вона могла його туди привезти, має право на життя.
– Що стосується зображення самої Анни, яким воно буде?
Дмитро Піркл: Звичайно, існує певне зображення, іконографія, наприклад, у Софії Київській є зображення маленьких дівчат (серед яких – і Анна), коли вони ще підлітками були. Але я за собою полишаю право творчої інтерпретації.
– Тобто це буде Ваш задум? Не усталена іконографія?
Дмитро Піркл: Саме так. Я хочу зробити медалі за своїм задумом, щоби вийти за рамки вже існуючої іконографії, і не повторювати одне й теж. Насправді всі монети, жетони, медалі, все, що було присвячено Анні Ярославні, – карбувалось в певній традиції і не виходило за існуючі межі. А мені хочеться сказати щось нове, і показати нове бачення.
– Яким чином Ви плануєте реалізувати цей проект?
Дмитро Піркл: Для цього Валерій Амелін жертвує ікону руки Івана Їжакевича, київського живописця і графіка, яка зображує Преподобного Стефана, ігумена Печерського. Ми плануємо її продати, і таким чином покласти в основу карбування пам’ятних монет із Анною Ярославною.
На ескізі, на іконі зображений преподобний Стефан. І в тому символізм цього виробу, що вони жили в один час.
– А Стефан і Анна якось пов`язані у цьому проекті?
Дмитро Піркл: Ми для себе відкрили, що Стефан і Анна Ярославна жили в один час. Тому в баченні пана Валерія цей образ і виник, бо вони жили в один історичний період. Але сама робота буде присвячена Анні Ярославні, як князівні київській, і в пізнішій традиції – королеві французькій. Оскільки вона вийшла за Генріха І, стала королевою, і, відповідно, надбала королівську гідність. А Преподобний Стефан тут буде ніби янгол-охоронець, як лейтмотив вербальний.
– Чи могли бути знайомі Стефан і Анна?
Дмитро Піркл: Могли бути знайомі, оскільки Лавра на той час не була такою популярною. Київ же був невеличкий. І ігумен Печерський міг бачити доньку Ярослава Мудрого.
На ескізі, на іконі зображений преподобний Стефан. І в тому символізм цього виробу, що вони жили в один час. І ми зараз пошановуємо наших давніх предків, які створювали цю державу. Наступного року святкується тисячоріччя відтоді, як Ярослав Мудрий зійшов на київський престол. І це буде дуже символічно: присвятити роботу його доньці, яка також в якийсь момент зійшла на престол. У нього, у Ярослава, взагалі багато з діточок були пошлюблені з німецькими, з угорськими, з французькими, з норвезькими королівськими особами. Його недарма називали свекром Європи.
Наступного року святкується тисячоріччя відтоді, як Ярослав Мудрий зійшов на київський престол. І це буде дуже символічно: присвятити роботу його доньці, яка також в якийсь момент зійшла на престол.
– Як встановлено, що ескіз належить Їжакевичу?
Дмитро Піркл: В Лаврі є майстерні, де, власне, і працював Їжакевич. І пан Валерій Амелін – професійний реставратор в цих майстернях, він мав доступ і можливість опрацьовувати ці матеріали. Традиції підписування ікон не було, й у Івана Їжакевича тим більше. І тому, виходячи з доробку І.Їжакевича, і зі схожості й руки, й типу, і тому, що це відповідає зображенням, які збереглися в Трапезній церкві Києво-Печерської лаври, пан Валерій дійшов висновку, що це – робота Івана Їжакевича. І ніхто цей висновок не спростував. Окрім того, дуже рідко хто працював так, як працював Їжакевич. Він наклеював полотно на дерево. І тому підстав сумніватися тут немає.
Валерій Амелін: Це моя сімейна ікона. Вона сім років постояла в Лаврі, і жоден московит не зміг сказати, що вона не має ніякого відношення до Лаври. В той же час Лаврі працювали і російські художники, розписами яких рясніють храми в Печерській лаврі, в тому числі і Трапезна церква. Але рука Їжакевича є характерною, її не сплутати. Тому в тому, що мала іконі зі Стефаном належить руці Івана Їжакевича, сумнівів виникати не може.
Дивитися розділ «Мистецтво та антикваріат» на UNC.UA
Дмитро Піркл: Це ескіз ікони, яка потім була створена в притворі (прибудові) Трапезної церкви. І спочатку був створений цей ескіз як задум. А потім він вже був перенесений на стінку в значно більшому розмірі. Очевидно, це був розпис.
– Це фрагмент ікони? Чи це ескіз повного зображення?
Дмитро Піркл: Це повноцінний ескіз. Щоб це перевірити, достатньо взяти його зображення і порівняти з розписом у Трапезній церкві.
– Яка приблизна дата цього ескізу?
Дмитро Піркл: Це десь 1904-1905 рік. Тому що 1906 вже був сам розпис на стінах храму. Точно сьогодні цього вже ніхто не встановить, але це передувало самому настінному розписі. Оскільки розпис – це втілення початкового задуму, який і є в ескізі.
Історії ескізу ніхто не знає. Тому що його принесли в майстерню. Пан Валерій Амелін його просто викупив у людей, які принесли. Це було давно, і тоді ця тема не обговорювалась. Ескіз є частково реставрований, тому що в пана Валерія є фіксація того, що було, і того є зараз, вже після реставрації. І це є безцінний документ, тому що Валерій Амелін – дуже професійний реставратор, і в професійному, і в морально-етичному плані.
В цьому ж Трапезному Храмі Києво-Печерської лаври знаходиться й інша масштабна ікона – так звана храмова ікона «Введення в храм Пресвятої Богородиці». Вона теж належить до творів Івана Їжакевича, і також пов‘язана з паном Валерієм. Оскільки пан Валерій відновлював роботу «Введення в храм…» також. І він вклав шалені кошти, масу зусиль і роботи, і просто киянам її віддав, як зараз віддає ікону на створення серії монет.
Розмову вела Аліна Опрелянська