Незважаючи на те, що в 2012 році закрився останній завод порцеляни в Україні, колекціонери цінують цей вид декоративного мистецтва. Про особливості порцелянової галузі другої половини і ХХ століття розповідає заступниця директора Дирекції художніх виставок Олена Зікєєва.
«Зараз спостерігається хвиля підвищеного інтересу до порцеляни і фаянсу серед колекціонерів, дослідників а також серед широкого загалу, – говорить Олена Зікєєва.
– Чим обумовлений сьогодні інтерес до порцеляни та фаянсу другої половини ХХ століття?
– Найперше, український фарфор другої половини ХХ століття оформився у дуже своєрідне і підкреслено національне художнє явище. Чому так сталося? Тому що в середині ХХ століття це було ще одним проявом відлиги, демократизації суспільства, нового погляду. Була ідея розпрощатися з помпезністю сталінської епохи, з важкими формами і декором.
Отже в середині ХХ століття приходить молоде покоління художників, і приходить воно на підприємства. В той час зростає роль і вага художників на заводах порцеляни, а, отже, якісно змінюється художня цінність виробів.
Витвори української порцеляни цього періоду дуже своєрідні – ні на що не схожі. Вони мають особливу виразність, поетику і стилістику. А також, що дуже важливо, вони вирізняються з-поміж творів інших країн, тобто вони слугують своєрідним маркером української культури і порцелянової галузі зокрема. Тому це важливо було би підтримувати і розвивати.
Є такий важливий з моєї точки зору. Порцеляна і фаянс цього періоду дуже цікаві з точки зору колекціонування.
– Чим саме цей період і ці твори привабливі для колекціонування?
–Це не дуже дорогі речі. За доволі помірні гроші можна придбати річ, яка тобі сподобається. Наприклад, на виставці «Блакитні мальви», що нещодавно була відкрита в Будинку митрополита, є роботи, які належать до моєї приватної колекції. Зокрема, «Фігуристка» Оксани Жникруп. Це серія «Спорт» 1960-х років. Якось, будучи в Миргороді, я її побачила просто на базарі й придбала за 120 гривень (провінційні базарчики – це дуже живописна і колоритна річ). Розумієте, порцелянові статуетки – це такі речі, справжню вартість яких не всі знають. Проте, їх особливість у тому, що можна і не здагадуватися про справжню вартість, але це не применшить художньої цінності виробу й того задоволення, яке отримує власник такого витвору.
На виставці української порцеляни була представлена колекція, яку протягом багатьох десятиліть закуповувало державним коштом Міністерство культури України, разом із творами живопису, графіки, скульптури. Закупівлі порцеляни тривали до 2011 року. Відбір відбувався таким чином, що засідали виставкові комісії та відбирали за художнім рівнем і якістю твори мистецтва. І за цей період закупівель сформувалася неабияка колекція.
Якось, будучи в Миргороді, я її побачила просто на базарі й придбала за 120 гривень (провінційні базарчики – це дуже живописна і колоритна річ).
– Якщо говорити про колекціонерство, то чи всі порцелянові витвори такі доступні за ціною?
– Ціни насправді на порцеляну дуже різні. І випадок із цією відомою статуеткою – це приклад, але це приклад того, як можна натрапити на вагомі речі за помірною вартістю. Проте у будь-якому разі порцеляна і фаянс не коштують мільйонів. Якщо людина хоче збирати колекцію, вона цілком може собі це дозволити.
– Розкажіть, будь ласка, детальніше про стилістику порцеляни того періоду?
– Якщо говорити про період, довжиною у 50-60 років, то стилістична палітра за цей час намальовується дуже різноманітна й насичена. Тому зосередимось на основних напрямках цього періоду. У 1960-х роках визначні художниці – це Ольга Рапай і Оксана Жникруп. У той період характерні узагальнені форми, мінімум декору, виразний силует. Це стилістика не лише порцеляни – це загальна стилістика 60-х років. У наступному же десятилітті – у 1970-х – порцеляна розквітає. З‘являється величезне розмаїття стилів і напрямків. Це період експериментів в формою, з поливами, люстрами і фарбами, який тягне за собою і експерименти наступних років, а також подальшу унікальність авторських робіт.
Поряд з орнаментальним напрямком розвивається і сюжетний. Тобто входять в обіг прийоми станкового мистецтва: фігуративні і пейзажні композиції.
У 1990-і роки ситуація дещо змінюється. Здобутки 90-х років не стільки пов‘язані з масовим виробництвом, скільки саме з авторськими роботами. Чому? Тому що логіка дуже проста і вона загальна для багатьох галузей: якщо зростають обсяги виробництва, то падає якість. Тим паче, порцеляна – це тонка, витончена і нюансована річ. На око можна відрізнити вироби кінця 60-х років і кінця 80-х.
– Чи доступні авторські роботи для колекціонування пересічному українцю?
– Найперше, варто розуміти, що саме авторські твори були виставковими і в тираж не йшли. Проте, за ескізами цих творів створювали серії порцеляни масового виробництва. Наприклад, я колись придбала в магазині «Фарфор і фаянс» дуже знаковий сервіз (до речі, цей магазин – також дуже знакове місце для Києва. Розташовувався за адресою Хрещатик, 34). Це був чайно-кавовий сервіз з осіннім пейзажем початку 90-х років. Моїй родині він припав до душі, і ми ним постійно користувалися, що лишень саме блюдце і залишилося. І лише коли я вже працювала в виставковій дирекції, я зрозуміла, що цей сервіз виконано за ескізами Наталії Аксьоненко.
– Чи переносяться на порцеляну якість традиційні розписи чи орнаменти?
– У 1940-1950 роках на Київський порцеляновий завод, або як його ще називали Київський експериментальний кераміко-художній завод, приходить плеяда майстрів петриківського розпису. У порцеляні працюють Ганна і Віра Павленко, Марфа Тимченко, Олена Скицюк та інші. Вони адаптують, шукають гармонію форми, матеріалу і петриківського розпису.
Насправді перенесення петриківського розпису на порцеляну почалося приблизно на десятиріччя раніше, а експерименти почалися ще в середині 30-х років.
Ганна Павленко вміла досягати напівпрозорості мазка, часто працюючи у техніці надполивного розпису.
– Чому саме в цей час і чому саме петриківський розпис поєднується з порцеляною?
– Все просто: у другій декаді 1930-х років в Київ приїздять вже пізніше провідні майстрині в галузі петриківського розпису. А в Київській школі майстрів народної творчості з‘являється матеріал для експерименту – порцеляновий посуд. Першою з ним починає працювати Ганна Павленко. Вона вміла досягати напівпрозорості мазка, часто працюючи у техніці надполивного розпису. І традиційний розпис виглядав легким і майже акварельним. Віра Павленко також використовувала надполивний розпис, а ще кобальт.
Експерименти з новим матеріалом переростають у вагоме явище, оскільки цей варіант декору якнайкраще придатний для порцеляни і добре лягав на матеріал. На ньому добре виконувати перехідні та півтіньові мазки тощо. Крім того, саме матеріал дозволив надати традиційному петриківському розпису нового подиху – підполив‘яний і надполив‘яний розписи із вкрапленнями золота на додачу до специфічності кольористики на порцеляні, це надавало знайомим малюнкам надзвичайних обрисів.
– На Вашу думку, чи є порцеляна продовженням традиції гончарства?
– Порцеляна – ні, а от фаянс – так, він є продовженням традиції гончарства. Стосовно фаянсу, були два заводи в Україні, які спеціалізувалися на фаянсі: в Кам‘яному Броді завод і Бодянський фаянсовий завод. І звичайно ж у фаянсі велику роль відігравали традиції українського гончарства і народного орнаменту.
Дивитися розділ «Мистецтво та антикваріат» на UNC.UA
– На скільки порцеляна та фаянс характерні для України як феномен?
– В Україну порцеляна, звичайно ж, прийшла з Європи. Баранівський порцеляновий завод – це завод, що був створений ще удругій половині ХVIII століття поляками. Річ у тому, що на Поліссі в той час набуває популярності порцелянове виробництво, і Франциск та Михайло Мезери засновують у Баранівці порцелянову фабрику. А з 1802 року вона починає повноцінно працювати, та ще й швидко здобуває собі визнання навіть при царському дворі. Схожа доля і у відомого Коростенського заводу, але він був заснований на сторіччя пізніше. Тож згодом порцеляна та фаянс стають виробами, які функціонують не лише в багатих та інтелігентних колах, але і серед пересічних громадян. Те, на скільки цей феномен характерний для України, підтверджується в формуванні особливого і неповторного стилю у творах з порцеляни та фаянсу.
У той час заводів порцеляни в Україні було близько 20: Довбишанський, Корецький, Коростенський, Баранівський, Будянський та інші
– На скільки масштабною була продуктивність періоду другої половини ХХ століття?
– За той період було виготовлено дуже багато порцеляни. Це і авторські роботи, які представлені на виставці «Блакитні мальви». Більше того, авторські роботи того періоду виставлялися на міжнародних виставках, а масове виробництво, яке йшло у вітрини магазинів, було поставлене дуже добре. Авторські роботи того періоду зберігаються у державних музеях і приватних колекціях. Отож ми можемо говорити про існування хвилі моди на саме українські порцеляну і фаянсу. Ключовим словом тут є «українські», оскільки це національний продукт і продукт на височенному рівні.
– А щодо потужностей? Якими ресурсами в той час володіла порцелянова галузь?
– У той час заводів порцеляни в Україні було близько 20: Довбишанський, Корецький, Коростенський, Баранівський, Будянський та інші заводи. Багато з них було сконцентровано на Волині і Поліссі, оскільки там є поклади необхідної сировини. Крім того, виникали нові підприємства, проте сьогодні – немає жодного. Останній закритий завод – Дружківський, Донецька область.
– Чому так сталося, що порцелянова галузь в Україні припинила своє існування?
– По-перше, це криза 90-х років, яка захопила собою і початок міленіуму. В цей час відбувся перерозподіл капіталу. На виробництво прийшли люди, яких перш за все цікавили прибутки, а не власне порцеляна. Все це довело галузь до банкрутства. Загально відомі факти, що багато підприємств доводилося до банкрутства – не лишень порцелянова галузь. По-друге, з‘являється справжня лавина дешевої китайської продукції, яка просто змила собою українську порцелянову галузь, сконцентрувавши попит на дешевих підробках.
Проте, не будемо великими песимістами і будемо сподіватися, що все ще відновиться, оскільки культура має властивість до коливань, і чергування хвиль піднесення і занепаду не нові для порцелянової галузі.
Розмову вела Аліна Опрелянська