Автор численних державних і відомчих нагород Олександр Сопов та провідний український журналист-фалерист Максим Царенко про практику вживання титулів щодо голів іноземних держав при нагородженні.
Після проголошення Незалежності України виникла потреба створити та устаткувати нагородну систему. Нова нагородна система мала наближатися до світових та європейських стандартів, зокрема. Проте, не лише світова і європейська практики вплинули на формування української нагородної системи, а й практика СРСР і, не в останню чергу, особистий фактор урядовців. При цьому особистий фактор нерідко призводить до рішень, які виставляють Україну не в найкращому світлі.
«Нововведенням» Незалежної України стало вживання почесних посадових титулів для вищих урядовців іноземних держав, запозичене, очевидно, з міжнародного дипломатичного протоколу. Для вивчення питання достатньо обмежитися лише текстами Указів Президента України» про нагородження глав іноземних держав. Навряд чи варто принципово заперечувати доречність вживання титулу «Його Величність», коли мова йде про:
- «Його Величність Короля Швеції Карла XVI Густава» (УПУ від 19.03.1999 р. №261/95);
- «Його Величність Короля Абдуллу Бін Хусейн – Короля Хашимітського Королівства Йорданія» («Короля… Короля… Королівства» – так в УПУ від 23.04.2002 р. №366/2002);
- «Його Величність Хаджи Хассанала Болкіяха – Султана Брунея-Даруссалам» (УПУ від 07.03.2004 р. №321/2004);
- «Його Величність Акіхіто – Імператора Японії» (УПУ від 12.01.2011 р. №25/2011);
- «Його Величність шейха Хамада бін Халіфу Аль Тані – Еміра Держави Катар» (УПУ від 23.12.2012 р. №651/2012), відзначених орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня.
Дивитися розділ «Фалеристика» на UNC.UA
На догоду гендерній рівності можна погодитися з «Її Величністю Королевою Швеції Сільвією» (УПУ від 22.03.1999 р. №272/95), і з «Її Величністю Раджою Істері» (УПУ від 07.03.2004 р. №320/2004), хоча, зрештою, Статут ордена князя Ярослава Мудрого передбачає нагородження І ступенем лише глав суверенних держав, а не їхніх дружин.
Ймовірно, зі Статутом ордену таки рахувалися, оскільки Раджою Істері відзначили все ж орденом княгині Ольги. Втім, українська історія все ж знає приклади нагородження дружин глав держав. Указом президента України 5 листопада 1998 р. орденом князя Ярослава Мудрого І ступеню була нагороджена дружина литовського президента Алма Адамкене.
Не менш курйозний випадок стався зі шведським королем.
Не менш курйозний випадок стався зі шведським королем. У 2008 році було засновано орден Свободи. Тож 29 вересня 2008 року, очевидно, за браком гідних українців, указом Президента України №870/2008 «Його Величність Короля Швеції Карла XVI Густава» зробили першим кавалером ордену Свободи.
Цікаво, чим відзначатимуть шведського монарха і його дружину, коли щасливий володар штучних кристалів «Сваровські» (якими прикрашено знак ордену Свободи) забажає відвідати Україну втретє? Не виключено, що до титулів скандинавського вінценосця додасться і звання «Герой України», або ж доведеться блискавично вигадувати нову нагороду… Ордену ж Свободи, схоже, доведеться стати чимось подібним до ордену Білого Орла часів Другої Речі Посполитої (за 1921-1938 роки з 111 відзначень переважна більшість припала на іноземних правителів, і лише 24 ордени отримали поляки).
Варто відзначити, що орден «За заслуги» І ступеню став дуже популярним для повторного відзначення монарших осіб. Так, орден спіткав «Його Величність Султана Хаджі Хассанала Болкіяха – Султана Брунею Даруссаламу» та «Його Королівську Величність Абдаллу II бін аль-Хусейна – Короля Йорданського Хашимітського Королівства».
Здавалося б, спадковий правитель (одночасно президент ОАЕ й емір емірату Абу-Дабі) міг би бути «Його Величністю», проте, особливості державного устрою ОАЕ визначили пріоритет президентської посади з «не-монархічним» титулуванням».
Прецедент вживання титулу «Його Висоповажність» щодо шейха Халіфа бін Заїда Аль Нагаяна – Президента Об'єднаних Арабських Еміратів, відзначеного орденом князя Ярослава Мудрого І ступеня (УПУ від 23.11.2012 р. №650/2012). Здавалося б, спадковий правитель (одночасно президент ОАЕ й емір емірату Абу-Дабі) міг би бути «Його Величністю», проте, особливості державного устрою ОАЕ визначили пріоритет президентської посади з «не-монархічним» титулуванням».
Базуючись на титулах коронованих осіб, українські урядовці вирішили поширити практику вживання «почесно-посадових» титулів і стосовно некоронованих осіб – обраних президентів. «Якщо президенти держав, на відміну від «Їхніх Величностей» королів та королев, в договорі про утворення Ради Європи (1992 року) згадуються без додаткових титулів, то навіщо тулити «пани», «Поважні Пани», «Пані» чи «Високоповажності» поруч з іменами обраних (чи навіть призначених – міністрів, послів) урядовців в українських документах?
Проте, навіть у цій запопадливості спостерігається непослідовність.
Указом президента України від 05.05.1995 р. №347/95 було вперше вжито «титул» «Його Високоповажність пан…» при нагороджені президента Італії Оскара Луїджі Скальфаро кавалером Почесної відзнаки Президента України. Однак, уже з осені 1995 з‘являються шість загадкових нагороджень орденом князя Ярослава Мудрого 1 ступеню.
Отже, Леонід Кучма нагородив «президента Бразилії Фернандо Енріке Кардозу (25.10.1995 р.), президента Аргентини Карлоса Сауля Менема (27.10.1995 р.), президента Чилі Едуардо Руїса Тагле Фрея (30.10.1995 р.), голову КНР Цзянь Цземіня (02.12.1995 р.), президента Фінляндії Марті Ахтісаарі (10.01.1996 р.) та президента Індонезії Сухарто (01.04.1996 р.). Президентські Укази про ці нагородження відсутні у відомих мені джерелах, а наведені в тритомнику «Нагороди України: історія, факти, документи» дати відзначень (без посилань на Укази) дозволяють зробити припущення: в закордонні турне Президент України Леонід Кучма прихоплював певну кількість орденських знаків та книжок, які й роздаровував, не обтяжуючи себе оформленням дарунків Указами після повернення. Зрозуміло, за відсутності Указів, з’ясувати формат титулів можливим не видається...
Втім, у наступні роки нагородження високопосадових осіб світової спільноти було досить послідовним, і «Його Високоповажність Пан…» було присвоєно разом із орденом князя Ярослава Мудрого 1 ступеню:
- президентом Кореї Ким Єн Самом (УПУ від 06.12.1996 р. №1175/96);
- президентом Азербайджану Гейдаром Алірза огли Алієвим (УПУ від 20.03.1997 р. №257/97);
- президентом Казахстану Нурсултаном Назарбаєвим (УПУ від 13.10.1997 р. №1148/97);
- президентом Узбекистану Ісламом Карімовим (УПУ від 17.02.1998 р. №128/98);
- президентом Португалії Жорже Фернандо Бранко де Сампайо (УПУ від 10.04.1998 р. №280/98);
- президентом Південно-Африканської Республіки Нельсоном Роліглагла Манделою (УПУ від 03.07.1998 р. №731/98);
- президентом Франції Жаком Шираком (УПУ від 02.09.1998 р. №965/98);
- президентом Австрії Томасом Клестілем (УПУ від 13.10.1998 р. №1133/98);
- президентом Литви Валдасом Адамкусом (УПУ від 05.11.1998 р. №1212/98);
- президентом Грузії Едуардом Шеварднадзе (УПУ від 01.10.1999 р. №1257/99);
- президентом Туркменістану Сапармуратом Ніязовим (УПУ від 18.02.2000 р. №262/2000).
- голова Палестинської Національної Автономії Ясер Арафат (УПУ від 02.09.1999 р. №1101/99);
- президент Сирії Башар Аль-Асад (УПУ від 20.04.2002 р. №362/2002);
- президент Лівану Еміль Джаміль Лахуд (УПУ від 22.04.2002 р. №363/2002).
На диво, починаючи з квітня 2002 року іменування посадовців при нагородженні «панами» припиняється.
На диво, починаючи з квітня 2002 року іменування посадовців при нагородженні «панами» припиняється. Проте скасування «панщини» не було випадковим, і пов‘язане з особистими поглядами Голови Адміністрації Президента України Віктора Медведчука, який «активно формував соціал-демократичний імідж, намагаючись добитися прийняття своєї політичної партії – СДПУ(О) – до Соцінтерну. Щоправда, «Високоповажності» скасовувати ніхто й не збирався. І до листопада 2007 року ставали як чинні очільники іноземних держав, так і екс-президенти.
Проте, з настанням черги нагородження польського президента Леха Качинського (УПУ від 06.12.2007 р. №1185/2007), повертається час «панів», але «панами» тепер титулують не всіх.
Дещо змінилася ситуація з приходом на посаду Президента України Віктора Януковича. Першим державним очільником, якого він вшанував нагородою, став Голова Державної Ради та Ради Міністрів Республіки Куба Рауль Кастро Рус – його було нагороджено орденом князя Ярослава Мудрого І ступеню (УПУ від 26.03.2010 р. № 449/2010). Цілком природно виглядало й інше відзначення – орденом «За заслуги» І ступеню був нагороджений Фідель Кастро Рус – Перший секретар Комуністичної партії Куби (УПУ від 26.03.2010 р. № 448/2010). Зрозуміло, що цих «товаришів» аж ніяк не можна було обізвати «високоповажностями» – на відміну від очільника Республіки Казахстан...
Непослідовна запопадливість часом стає і вкрай недоречною, як це сталося із Головою Китайської Народної Республіки Ху Цзіньтао. Очільник комуністичної ідеології також став «Його Високоповажністю Паном…» (УПУ від 31.08.2010 р. №885/2010), що виглядає, як злий жарт і недружнє ставлення водночас.
Титулування нетитулованих осіб в УПУ при нагородженні полишилося і в 2014 році. Так, польський президент Броніслав Коморовський отримав вже традиційну для глав іноземних держав нагороду у вигляді ордена князя Ярослава Мудрого І ступеня (УПУ від 16.12.2014 р. №935/2014). А разом з орденом і титул «Його Високоповажності».
«Попри сучасний стан взаємин, варто звернути увагу на досвід Російської Федерації: нагородження президентів Франції, Казахстану, України та Азербайджану обійшлися без згадки про «господ чи «высокопревосходительств». Більш того, в Росії вважають за можливе відзначати іноземних президентів і орденом «За заслуги перед Батьківщиною» ІІ ступеню. (Олександр Лукашенко, 2001 р.).
Якщо ж проаналізувати реєстр кавалерів вищих українських орденів (Свободи та князя Ярослава Мудрого І ступеню), то складається враження, що незалежну Україну нам розбудовують іноземні королі та президенти!»
Тож, як бачимо, в нагородній системі Україні існує непослідовність та фрагментарність, як за нагородженням, так і з титулування. Але це має більші значення і наслідки, ніж може здатися на перший погляд.
Спотворене і недоречне застосування окремих норм міжнародного дипломатичного протоколу (в частині титулів) компрометує українську нагородну систему, і державну владу в цілому.
Вживання ж запопадливо-ввічливих титулів виключно для іноземців, яким високі нагороди України роздаються за віртуальне «зміцнення-укріплення дружби-співробітництва», об’єктивно девальвує українські ордени у суспільній свідомості і ображає наших співвітчизників, яких за реальні заслуги нагороджують вкрай скупо, та й титулами не наділяють.