1 листопада 1918 року у Львові українська громада захопила владу у зв’язку з розпадом Австро-Угорської імперії. Війська практично скрізь почали виїздити додому. І от влада перейшла до групи людей, так званої Української Національної Ради.
Тим часом поляки ще не оговтались, з часом вони зрозуміли, що відбувається і почали збройне повстання. Формально у Львові було 60% поляків, трохи євреїв і трохи українців. Натомість, власне, на Галичині, тобто у маленьких містах та селах, 80% населення –це були етнічні українці (так звані русини).
В той час національність відігравала певну роль, але не сильну. Люди були досить лояльні. Сусіди різних національностей та релігій добре ставились один до одного, ходили у гості на різні свята. Люди, які довго живуть разом, попри відмінності, все ж є дружніми один до одного. Скажімо, мій батько залюбки ходив на єврейські свята до сусіда-лікаря й запрошував його родину на християнські свята. Зрештою люди є різні, і смішно думати, що якась риса характеру дається суто через національну приналежність. Якщо людина хороша, то яка різниця, яка у неї національність?
Міжетнічні питання завжди складні. От, наприклад, Румунія випустила монету до сторіччя захоплення Буковини. І я давав інтерв’ю з цього приводу, пояснював історію цього краю, про Галицько-Волинське князівство і Молдовське князівство, що утворилось на його руїнах. Важливо висвітлювати національну історію. Якщо ви не говорите про себе, про вас говорять інші, і то на свій лад.
Польське питання теж непросте і потребує окремої розмови. От, скажімо, у мене є листівки, де є польський прапор і напис « Jeszcze Polska nie zgienieła» («Ще е вмерла Польща» – перший рядок з гімну Польщі). І ось є така сама листівка, де вже український прапор, Архангел Михаїл і напис: «Ще не вмерла Україна». Кожну листівку можна було замовити на свій лад і цензура була мінімальною, навіть у політичному плані (на території австрійської окупації).
Ми схильні вважати, що українці вороже ставились до євреїв, але це не зовсім так. Цікаво, що антисемітизму не було ані на листівках Городенківщини, ані на документах. Думаю, та ворожість, яка згодом переросла у дискримінації євреїв (аж до геноциду – Голокосту за часів німецької окупації) була штучною.
Суто історично, якщо у місті Проскурові (це теперішній Хмельницький) стоять Українські Січові Стрільці. Начальник штабу – єврей, багато старшин – євреї. Як ви думаєте – вони дозволять утворити єврейський погром? Ні! Це абсурд.
Можливо, був такий варіант радянської пропаганди, яку несли більшовики, коли направлялися в Хмельницький. УСС зайшли в місто, поселилися до своїх родичів. Там їх і арештували. Можливо, через це почали говорити про погроми, бо арештовували євреїв, що переховували УСС. Це моя думка щодо цього. Бувало так, що Червона Армія організовувала єврейські погроми, просто це тишком-нишком робилося.
Я суб’єктивно скрізь бачу російську пропаганду. Я от думаю, що чорносотенці (ультранаціоналістичні й російські монархічні організації, що виступали за збереження самодержавства під гаслом «православ’я, самодержавство, народність, вважаються організаторами низки єврейських погромів у 1905-1907 рр. – прим.ред.) і пов’язані з ними оповідки – це чистої води міт.
От, наприклад, якось мене питали про те, як я ставлюсь до присвоєння звання Героя України Роману Шухевичу. Я сказав, що, попри все, він боровся за незалежність України. Адже коли проросійським людям наводиш приклади інших радикальних борців – наприклад, Жаботинського, який підірвав консулат Британської імперії у боротьбі за незалежність Палестини, вони захищають інших борців, а наших зневажають. І ця зневага проектується на наше суспільство, яке теж часто є жертвами російської пропаганди.
Український націоналізм – поняття неоднозначне.
Був у мене випадок із російським журналом «Филокартия» 1988 року. Попросили написати статтю про листівки Західної України. В той час багато випускали пропагандистських листівок у стилі «що зробили окупанти» чи російські чи австрійські на території тогочасної України. І в мене є серія листівок про те, що зробила російська інтервенція на території Городенківщини. Аналогічні листівки були і в Російській імперії – що зробили угорці чи австрійці з українцями. Це нагадує те, як сучасні депутати чи президенти один одного поливають брудом. Всього їх 7 штук, на них надписи у стилі « Головна Божниця Єврейська, спалено москалями у маї 1915 року». Це написано польською, німецькою та українською мовами.
Я послав інформацію про них в Росію, написавши при цьому про різні листівки Городенківщини. Мені відписали: « Мы не напечатаем вашу статью в связи с тем, что это самый антирусский регион во всем мире». При тому, що спалення синагоги росіянами в Городенківщині – це очевидний факт. З іншого боку угорські війська знищували місцеве населення за наклепом, що, мовляв, ті допомагали російським військам. Тоді всяке було, і дивно тепер це заперечувати. Ось так от бувають ідеологічні нюанси. Кожен шукає свою правду.