О. Василій Ковч (1868, село Малий Любінь — 28 березня1941, с. Капустинці) — український греко-католицькийсвященник, богослов, сповідник, громадський діяч,
Василій Ковч народився 1868 року в с. Малий Любінь (тепер Городоцький р-н., Львівська обл.) в сім'ї Дмитра Ковча (1827—1888 рр.) і Марії (з роду Кориляк) (1831—1891 рр.). Батько, Дмитро Ковч був заможною людиною, мав багато землі, велику пасіку (понад 100 вуликів), працював лісником, а ще був паламарем при церкві Пресвятої Трійці, організував відбудову церкви після страшної пожежі в 1885 р., пожертвував на неї чимало власних коштів. У подяку за ці заслуги перед Божою святинею і сільською громадою, за пропозицією пароха о. М. Гелітовича і дідича барона К. Бруніцкого його поховали на церковному подвір'ї. Брат Василя — Іван (1867—1943 рр.), успадкувавши батькову хату, за його прикладом, дбав про сільську церкву, 55 років був її паламарем. Коли у 1912 р. організувалась в селі школа на один клас і не було відповідного приміщення, відпустив половину своєї хати для учнівських занять.
Упокоївся Іван Ковч у віці 86 років. За заслуги перед храмом і громадою села його, також, поховали на церковному подвір'ї, біля батька. Ще один брат | Григорій Ковч, бувши священником, У 1918 р., вже немолодий (58 років) поступив на службу капеланом в II галицький корпус УГА. Помер 19 грудня 1919 р. в Старокостянтинові через епідемічний висипний тиф[2].
Закінчив гімназію у Львові, Львівський університет, навчався у Відні, Празі, Парижі, Римі. Володів багатьма іноземними мовами: польською, німецькою, чеською, італійською, китайською, староєврейською, латинь, іврит[3][4].
Душпастирська праця
Ієрейські свячення дістав з рук Станіславського єпископа кир Андрея (Шептицького) в 1900 р.
1900-12.02.1906 рр. — співробітник у с. Росохач, Скальського деканату.
01.03.1907-31.03.1909 рр. — приватний співробітник в Улашківцях, Чортківського повіту на Тернопільщині.
З 01.04.1909 р. — експозит в Капустинцях, Чортківського повіту на Тернопільщині.
|
В часі Першої світової війни, коли падало Поділля, авторитетного священника скеровано в село заріччя Надвірнянського повіту біля містечка Делятина. Тут він помагав вірним пережити нелегкі часи, дбав про навчання дітей. В червні 1916 року 11-й корпус австрійської армії на відтинку від Ланчина до Микуличина утримував оборону на лівому березі річки Прут. На жаль, 25 червня 1916 року при проведенні артобстрілу підрозділами 41-ї дивізії 16-го корпусу 7-ї російської царської армії дерев'яна церква Благовіщення Пресвятої Богородиці в Заріччі згоріла.[5] |
|
Після війни о. Василій душпастирював у с. Улашківці, Скальського деканату.
Був ординованим шкільним комісаром на села Ланівці, Лисівці, Шипівці, Улашківці, Сосулівка, Росохач, Угринь, Олексинці.
12.11.1924 р. дістав крилошанські відзнаки.
Тривалий час служить в с. Капустинці на Тернопільщині.
|
|
Відомо, що впродовж усього свого життя (о. Василій Ковч) багато писав, але чомусь свої праці не опублікував. Із того приводу збереглась розповідь про гостювання в о. В. Ковча внука його брата Івана, Мирослава Ковча. Мабуть, між ними велася розмова про видання священикових творів. Очевидно Мирослав Ковч наполягав, що оці твори за будь-яку ціну необхідно опублікувати, і почув у відповідь, що, власне, він повинен їх і видати, коли вивчиться на священника. Але, на жаль, так не сталося. За перших совєтів Мирослав Ковч опинився у тюрмі, вийшов на волю вже після війни...[6] |
|
З приходом радянської влади рукописи о. Василя було конфісковано органами безпеки, і, скоріш за все, пропали назавжди.
Помер 28 березня 1941 р. Похований в с. Капустинці біля церкви. Після себе залишив великий маєток і збудований ним палац. На сьогодні одну половину палацу використовують для церковних відправ, а другу — для розміщення сестер монахинь.
Заборонено
