Всі 4 томи без бібліотечних штампів

та без приватних екслібрисів!

ЗМІСТ КОМПЛЕКТУ:

Т.I.А-Ж.(IV)+496=500 c.

Т.II.3-Н.(VI)+574+VIII=588 c.

Т.III.О-П. -516 c.

Т.IV.Р-Я. -616 c.

Перед Вами- відомий і неперевершений чотиритомний словник живої народної української мови за редакцією Бориса ГРІНЧЕНКА(1863-1910) – репринтне видання 1996-97 рр. з оригіналу 1907-1909 рр. Робота над цим перекладним українсько-російським словником тривала майже півстоліття – протягом 1861-1907 років. Матеріали до нього збирала редакція журналу “Кіевская Старина”. Відтоді словник мав кілька перевидань, і кожне з них одразу ставало бібліографічною рідкістю.

Пропонований варіант – найбільш повне перевидання, зроблене фотомеханічним способом з найпершого оригіналу. Повнота даного видання полягає в тому, що у ньому відновлюється за авторським оригіналом частина реєстру на літеру “З”( між словами Захищатися і Зацаринський,слова Захід-Захурчати)-близько 90 словникових статей, які були випадково пропущені у попередніх виданнях і були поновлені за архівними матеріалами.

Знаменитий «Словарь української мови» складався 46 років (1861–1907) і мав великий вплив на усталення української літературної мови й літературного правопису. «Словарь української мови» налічує близько 68 000 слів. У кінці четвертого тому окремим додатком наводяться «Крестные имена людей». «Словарь української мови»

Б.Грінченка є найповнішим і лексикографічно найдосконалішим українським словником до початку ХХ століття. Працю над словником розпочали ще Є. Тимченко і В. Науменко, які впорядкували лексичний матеріал журналу «Основа» у 1861—62 рр. та пізніші лексичні нагромадження.У1897 р. було опубліковано (за російським правописом) перші аркуші «Словаря української мови» (літери А — В) як додаток до журналу «Киевская старина».

З 1902 р. до роботи над Словником було залучено Б. Грінченка. Він використав праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина», зібрав матеріали з творів художньої літератури і фольклорних джерел, частково послуговувався попередніми словниками подібного типу, додав значний власний матеріал (діалектні і фолькльорні записи).

«Словарь української мови» став словником української живої мови. Тут поряд із загальновживаними словами фіксуються і діалектизми, часом вузьколокальні; вони здебільшого документуються. Українські реєстрові слова в словнику пояснюються російськими відповідниками чи описово, переважна більшість їх ілюструється реченнями; при назвах рослин і тварин, як правило, наводяться їхні латинські наукові відповідники. Широко представлена українська фразеологія, часто з поясненням її походження. У передмові до словника Б. Грінченко подав стислий, але досить докладний огляд історії української лексикографії.

Українська частина Словника надрукована новим, спеціально для цього розробленим Б. Грінченком правописом, т. з. грінчевичівкою, що акумулювала все краще з попередньої української правописної практики і яка лежить в основі сучасного українського правопису. Російський академік О. Шахматов дав «Словарю…» високу оцінку — на Загальних зборах Петербурзької АН у1905 р. «Словареві української мови» присуджено другу премію М. Костомарова.

Видання «Словаря української мови» :

1) 1907–1909 рр.- перше повне видання у 4 томах (Київ);

2)1924 - 1925 рр.-Берлінське видання ( фототипічним способом);

3)1927-28 рр. — за редакцією С. Єфремова та А. Ніковського з додатком нових матеріалів (т. 1-3, літери А — Н; кожному тому передують статті, що висвітлюють історію підготовки Словника)

4)1937 р.— за ред. А. Хвилі із застосуванням тогочасного правопису (без передмови Б. Грінченка; вийшов тільки т. 1, літери А — Ж)

5)1958-59 рр. -фотомеханічним способом з 1-го видання

6)1996-97рр.-представлене Вашій увазі фототипічне видання зі вступним словом О. Тараненка і додатком пропущеної в інших виданнях (крім видання за ред. С. Єфремова та А. Ніковського) частини Захидный —Захурчáты.

Грінченко Борис Дмитрович(1863 — 1910)-український письменник,

педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадсько-культурний діяч. Редактор низки українських періодичних видань. Обстоював поширення української мови в школі та в установах. Літературні псевдоніми: Василь Чайченко, Л. Яворенко, П. Вартовий,

Б. Вільховий, Перекотиполе, Гречаник.

Автор фундаментальних етнографічних, мовознавчих, літературознавчих та педагогічних праць, історичних нарисів, перших підручників з української мови й літератури та «Рідного слова» — книжки для читання в школі. Укладач знаменитогочотиритомного тлумачного «Словаря української мови».Один із організаторів і керівників «Просвіти», активний член Братства тарасівців, співзасновник УРП (1904).

Борис Грінченко народився на хуторі Вільховий Яр поблизу села Руські Тишки, тепер Харківського р-ну Харківської обл. Походив із дрібнопоміщицької родини, в якій розмовляли російською мовою. Рано навчившись читати, хлопець виявив нестримний потяг до книжок. Вчився в реальному училищі у Харкові. Тут Грінченко зблизився з народницькими гуртками, вивчав й поширював їхні видання, що стало причиною арешту та кількамісячного ув'язнення. На цьому його навчання закінчилося: довелося іти заробляти на власний хліб. Якийсь час, працюючи у казематі, Борис жив у сім'ї шевця. Навчившись шити чоботи, на заощаджені копійки від заробітку купував книжки і займався самоосвітою.

У 1874 р. вступив до Харківської реальної школи. Саме тоді, під впливом «Кобзаря», він почав збирати та записувати почуті пісні,

легенди, казки та інші фольклорні матеріали. «Першими вчителями літературними» Б. Грінченко називає В. Скотта, Дж. Байрона, В. Гюго,

О. Пушкіна, М. Некрасова, О. Кольцова. Саме вони сприяли формуванню вольового характеру письменника.

Склавши при Харківському університеті іспити на звання народного вчителя, Грінченко з 1881 до 1893 р.(за винятком 1886–1887 рр., коли був статистиком у Херсонському губернському земстві) вчителював на Слобожанщині і Катеринославщині.

У 1887 році разом з молодою дружиною мешкав на Донбасі в селищі Олексіївка (Катеринославська губ., зараз Луганська обл.) та працював у народній школі Христі Алчевської.

1891 року засновано Братство тарасівців, активним діячем якого невдовзі став Грінченко.

У 1884–1900 рр. працював у Чернігівському земстві, активно співпрацював з місцевою Громадою. На кошти Івана Череватенка організував у Наддніпрянській Україні видавництво популярних книжок українською мовою («Про грім та блискавку», «Велика пустеля Сахара», «Жанна д'Арк», життєписи Івана Котляревського, Євгена Гребінки, Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.). З 1902 р. жив і працював у Києві. З 1904 р. став одним із лідерів новоствореної Української демократичної партії.

Наприкінці 1904р. очолив ліву течію УДП, яка утворила Українську радикальну партію. Наприкінці 1905 р. ці партії об'єдналися в Українську демократично-радикальну партію.

За дорученням київської Громади редагував фундаментальний «Словарь української мови» (т.т. 1-4, 1907–1909), з 1906 р. — працівник газети «Громадська думка» та редактор журналу «Нова Громада». В 1906–1909 рр.очолював київську «Просвіту».

Грінченко належав до гурту найвизначніших представників українського народництва. В період найбільшого розмаху великодержавно-шовіністичної політики російського уряду в Україні виступав за послідовне проведення національно-культурницької роботи серед українського суспільства. Свої політичні погляди виклав у написаній ним програмі УДРП та у «Листах з Наддніпрянської України» (газета «Буковина», 1892–1893).

Помер 6 травня 1910 року в Оспедалетто (Італія). Похований письменник на Байковому кладовищі, біля дочки. Дружина попросила, щоб залишили місце і для неї.

Літературну діяльність розпочав у 80-тих роках XIX століття. Автор близько 50 оповідань («Чудова дівчина», 1884; «Сама, зовсім сама», 1885; «Олеся», 1890; «Украла», 1891; «Дзвоник», 1897 та ін.), повістей («Соняшний промінь», 1890; «На розпутті», 1891;«Серед темної ночі», 1900; «Під тихими вербами», 1901), збірок поезії («Пісні Василя Чайченка», 1884; «Під сільською стріхою», 1886; «Під хмарним небом», 1893 та ін.).

Історичній темі присвячені драми: «Серед бурі» (1897), «Степовий гість» (1897), «Ясні зорі» (1884–1900).Перекладав твори Фрідріха Шиллера, Йогана-Вольфганга Гете, Генріха Гейне, Віктора Гюго та ін.

Впорядкував і видав у трьох книгах «Етнографічні матеріали ,зібрані в Чернігівській і сусідніх з нею губерніях» (т.т. 1-3, 1895-99). Йому належать цінні збірки народної творчості «Пісні та думи» (1895), «Думи кобзарські» (1897), «Веселий оповідач» (1898), «Изъ устъ народа. Малорусскіе рассказы, сказки и пр.» (1901) та ін.

Плідно працюючи в галузі народної освіти, свої педагогічні погляди виклав у працях: «Яка тепер народна школа в Україні» (1896), «Народні вчителі і вкраїнська школа» (1906), «На беспросветном пути. Об украинской школе» (1906) та ін. Боровся за навчання українських дітей рідною мовою, виступав за чистоту української літературної мови. Створив кілька шкільних підручників, серед яких «Українська граматика», «Рідне слово».

Одним із найяскравіших творів Грінченка є вірш «Землякам, що раз на рік збираються на Шевченкові роковини співати гімн» (1898 р.), в якому поет висловив своє бачення ставлення української псевдоінтелігенції до України.

Книги — морська глибина:
Хто в них пірне аж до дна,
Той, хоч і труду мав досить,
Дивнії перли виносить.

І.Я.ФРАНКО

КНИГИ- НОВОЮ ПОШТОЮ!

Ви можете замовити потрібні Вам антикварні і букіністичні книги різноманітної тематики з доставкою НОВОЮ ПОШТОЮ та УКРПОШТОЮ у будь-який куточок України!

У Вас є можливість замовити зібрання творів, підписки, україністику, наукові , академічні та мистецькі видання, художні твори ( поезію і прозу) вітчизняних та зарубіжних письменників , історико- пригодницьку літературу, індіаністику , енциклопедичні, довідкові , наукові та науково- популярні видання , книги з світової історії та історії України , з географії та історії географічних відкриттів,описи подорожей та експедицій, альбоми з мистецтвознавства , книги з археології, антропології та етнографії, книги по літературознавству та фольклористиці , книги української діаспори, книги військово- патріотичної тем