Антикварне бібліографічне спеціалізоване малотиражне видання каталожного типу академічного рівня.

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА

АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР.

ЛЬВІВСЬКА ДЕРЖАВНА НАУКОВА БІБЛІОТЕКА.

І в а н Ф Р А Н К О.

БІБЛІОГРАФІЯ ТВОРІВ:

1874-1964.

Містить аннотації 4919 друкованих праць І.Я.Франка!

Склав М.О. Мороз.

Київ, 1966 р.

Видавництво : «НАУКОВА ДУМКА».

Друкарня: Обласна книжкова друкарня Львівського обласного управління по пресі.

Наукове бібліографічне видання з передмовою, поясненнями,

та науково- довідковим апаратом (алфавітним покажчиком, переліком псевдонімів та криптонімів І.Франка) .

Оформлення художника М.І. Марущанця.

Обсяг: 448 сторінок.

Тверда оригінальна художня видавнича палітурка

класичного типу з шляхетним тисненням сріблом імені Каменяра та назви книги на обкладинці та тканному корінці.

Стан:дуже хороший! Книга без втрат! Повне збереження всіх сторінок, в томучислі титулу. Незначне забруднення корінця з тканини. Книга без бібліотечних штампів діючих державних бібліотек!

Даний примірник з книгозбірні україністики та академічних видань львівського книгознавця, книголюба і колекціонера антикваріату Каньді Андрія, що підтверджується гербовим екслібрисом із зображенням фамільного герба: королівської лілії в обрамленні корони. Цей художній екслібрис в середовищі букіністів-професіоналів та книголюбів-любителів має колекційну цінність і вже давно став символом знаку якості антикварних та букіністичних видань.

ЗМІСТ:

Від упорядника.

ЗБІРКИ ТВОРІВ ( № 1 -60).

ХУДОЖНІ ТВОРИ ( № 61 – 1015).

ПЕРЕКЛАДИ ХУДОЖНІХ ТВОРІВ ( № 1016- 1639).

НАУКОВІ ТА ПУБЛІЦИСТИЧНІ ТВОРИ, РЕЦЕНЗІЇ,ЗАПИСИ ФОЛЬКЛОРНИХ МАТЕРІАЛІВ ( №1640-4410)

ЛИСТИ І.ФРАНКА ( № 4411 – 4511).

ВИДАННЯ ТВОРІВ І.ФРАНКА 1917-1964 рр.( № 4512-4919).

ПОКАЖЧИКИ:

1.Іменний покажчик ( на 16 сторінках).

2.Псевдоніми та криптоніми І.Франка( на 2сторінках).

АННОТАЦІЯ:

Перед Вами – найбільш повний бібліографічний покажчик друкованої художньої, наукової, публіцистичної та епістолярної спадщини найбільш плідного українського письменника та науковця – Івана Яковича Франка. Даний каталог містить бібліографічний опис 4 919 друкованих видань генія українського народу за 90 років: з 1874 по 1964 рік. Упорядником цього унікального покажчика творів І.Франка академічного рівня був авторитетний український бібліограф, філолог,літературознавець і діяч ОУН, репресований в свій час радянським окупаційним режимом Мирослав Олександрович Мороз(1923 -2006).

На жаль, досі унікальна наукова спадщина велета духу українського народу- Івана ФРАНКА, залишається мало відомою для широкого загалу українців…Мало хто з пересічних українців знає, що найповніше досі академічне Зібрання творів Івана Франка складається з 50 томів і було видано ще за радянських часів під егідою Академії Наук Української РСР в Києві видавництвом «Наукова думка» у період з 1976 року по 1986 рік. До речі, в незалежній Україні вийшли додаткові 51–54 томи та окремий том купюр (Київ: Наукова думка, 2008–2011). У додатковому томі купюр були надруковані вилучені в радянські часи (переважно з ідеологічних міркувань) шматки текстів у Зібранні творів у п'ятдесяти томах І. Франка і було подано наукові коментарі до купюр. У передмові з'ясовано характер та ймовірні причини вилучень. Тому фактично станом на сьогодні найбільш повне надруковане Зібрання творів Івана Франка вже складається з 54-х томів ( 57 книг). Але це ж далеко не повна спадщина Івана Франка, як видно з представленої сьогодні Вашій увазі «БІБЛІОГРАФІЇ ТВОРІВ ІВАНА ФРАНКА» ( Київ, 1966 р.) , що містить опис 4 919 друкованих видань генія українського народу…

Коротко про упорядника бібліографії І.ФРАНКА:

Мороз Мирослав Олександрович [17.01.1923, с. Збоїська, (тепер у складі м. Львова) – 04.02.2006, м. Львів] – український бібліограф, літературознавець. Кандидат філологічних наук (1963).

У 1936–1939 рр. М. О. Мороз навчався у Торгівельній школі у Львові, на філологічному факультеті Львівського державного педагогічного інституту (1940). У 1941–1942 рр. працював учителем у с. Великі Грибовичі, поблизу м. Львова. Згодом, у 1942–1944 рр., навчався на «фахових курсах» хімічного факультету Львівського політехнічного інституту та займався громадською роботою (був головою «Просвіти» у рідному селі) і підпільною діяльністю в осередках ОУН.

На початку серпня 1944 р. Мирослав Олександрович був мобілізований на фронт. Після закінчення Великої Вітчизняної війни навчався на українському відділенні філологічного факультету Львівського державного університету ім. І. Франка. У 1950 р., напередодні захисту дипломної роботи та державних екзаменів, М. Мороза заарештували і засудили на 25 років. Був звільнений в 1955 р., а у 1965 р. отримав від Верховного Суду УРСР повну реабілітацію з формулюванням: «за відсутністю складу злочину».

У 1956 р. М. О. Мороз захистив дипломну роботу та склав державні іспити. Працював тимчасово у Львівській науковій бібліотеці АН УРСР, потім – бібліографом в Інституті суспільних наук АН УРСР (1957). Мирослав Олександрович вивчав спадщину І. Франка, збирав бібліографічні матеріали про його життя і творчість, досліджував діяльність М. Возняка, В. Гнатюка, Ф. Колесси, К. Студинського, В. Щурата. У 1959 р. Президією АН УРСР М. О. Мороза було переведено до Львівської наукової бібліотеки АН УРСР для роботи над складанням бібліографії критичної літератури про Т. Шевченка.

Мирослав Олександрович захистив кандидатську дисертацію на тему: «Питання бібліографії та атрибуції творів Івана Франка»; підготував бібліографію та статті про М. Коцюбинського, П. Грабовського, І. Франка, Лесю Українку, І. Котляревського. У 1973 р., за включення до бібліографічного покажчика «Леся Українка» (1972) прізвищ репресованих на той час авторів, його було звільнено з роботи. З 1974 р. М. Мороз працював на складі книготоргу, робітником на залізниці, бібліографом у Центрі науково-технічної інформації та пропаганди, з 1977 р. – у Музеї етнографії та художнього промислу АН УРСР, де збирав матеріали до бібліографії українського народознавства – фольклору, етнографії, народного мистецтва.

М. О. Мороз – науковий співробітник Львівського відділення Інституту мистецтвознавства, фольклору і етнографії АН УРСР (1977–1988), дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1992 р.); старший науковий співробітник (1992), завідувач відділу франкознавства (1994) Львівського відділення Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Підготував понад 30 монографій, бібліографічних покажчиків і списків, семінарів, путівників та більше 200 публікацій у пресі з питань літературознавства, бібліографії, етнографії, слов’янознавства тощо; написав ряд статей до Української літературної енциклопедії; розпочав роботу над «Енциклопедією Наукового товариства імені Шевченка».

Мирослав Олександрович – автор праць: «Літопис життя і творчості Івана Франка», «Словник до енциклопедії Івана Франка», бібліографічних покажчиків «Зарубіжне франкознавство» та ін. Співпрацював із журналами, науковими збірниками: «Жовтень», «Українське літературознавство», «Радянське літературознавство», «Народна творчість та етнографія», «Українська мова і література в школі», «Архіви України», «Соціалістична культура», «Іноземна філологія», «Трибуна лектора», «Бібліотекознавство та бібліографія», «Советская библиография», «Keel ja kirijandus» (Таллінн), «Друг читача», «Книжное обозрение», «В мире книг», «Нові книги УРСР».

М. О. Мороз брав участь в українознавчій конференції університету м. Іллінойс (США, 1991 р.). За укладання бібліографічного покажчика «Михайло Драгоманов» (1991) Мирослав Олександрович отримав престижну Премію ім. Миколи Ценка у Гарвардському університеті. За працю «Літопис життя та творчості Лесі Українки» і ряд бібліографічних покажчиків (1993) Президія НАН України присудила йому премію ім. І. Франка.

ВЕЛИЧ ПОСТАТІ І БАГАТСТВО СПАДЩИНИ ІВАНА ФРАНКА

(грані літературного хисту та обрії наукових зацікавлень ).

Багатогранний письменник, учений і громадсько-політичний діяч, Франко щасливо поєднав у своєму психотипі допитливий інтелект мислителя з проникливою інтуїцією митця, фантазію поета зі спостережливістю журналіста, селянську працьовитість з глибокими рефлексіями інтелігента.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник і перекладач, літературний критик і публіцист, науковець та філософ.

Його творчий доробок, писаний українською (закономірно – переважна більшість текстів), німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Тобтонасправдінавітьнайповніше досі Зібрання творів Івана Франка у 54 томах (57 книгах) обіймає лише приблизно половину його спадщини.

Важко віддати перевагу Франкові-письменникові чи Франкові-вченому: адже це нероздільні іпостасі цілісної геніальної творчої особистості. Саме тому Франко завжди залишався поетом у науці (вносячи свій гарячий темперамент та багату фантазію у власні наукові дослідження) та вченим у поезії (ретельно студіюючи джерела свого поетичного натхнення, ґрунтовно вивчаючи секрети «творчого ремесла»), а між різними ділянками його творчості існує тісний, нерозривний взаємозв’язок.

Обидві головні грані Франкової спадщини – художню та наукову найбільш повно представлено у 50-томнику творів Франка. Перші 25 томів дозволяють познайомитись з його художньою, літературною спадщиною як найвидатнішого і найбільш плідного українського письменника-прозаїка, поета, драматурга іперекладача. Анаступнітоми 50-томника, починаючи з 26-го, показують наукову та епістолярну спадщину Франка як історика, літературознавця, мистецтвознавця, книгознавця, фольклориста, музикознавця, театрознавця,критика, етнографа, етнолога, дослідника, мислителя, філософа, соціолога, культуролога, релігієзнавця,економіста та публіциста.

Будуючи свій літературно-художній універсум на міцному фундаменті окцидентальних (західноєвропейських) та, почасти, й орієнтальних (східних) традицій, Франко-письменник творив на зламі культурно-історичних парадигм (романтизму й позитивізму, позитивізму й модернізму), і до кожної з них причетний не лише як реципієнт, а й як оригінальний співтворець. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею, та однаково плідно реалізувався в різних родах і жанрах – як поет, прозаїк і драматург.

Франко-поетє автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів: «Баляди і роскази» (1876), «З вершин і низин» (2 видання: 1887 та 1893), «Зів’яле листя. Лірична драма» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911), «Вірші на громадські теми» (1913), «Із літ моєї молодості» (1914), а також збірки «Поеми» (1899). Поемарій Франка включає близько півсотні творів, серед яких чільне місце посідають етологічна епопея «Панські жарти» (1887), поеми-казки «Лис Микита» (1890), «Абу-Касимові капці» (1895), «Коваль Бассім» (1900), а також історичні («На Святоюрській горі», 1900) та філософські поеми («Смерть Каїна», 1888; «Похорон», 1897; «Іван Вишенський», 1898; «Мойсей», 1905).

Окрім того, Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій: «Найдавніша історія України до р. 1008 в поетичних образах» (інша назва – «Студії над найдавнішим Київським літописом»; 1907–1916) й «Ad urbe condita» (поетичні твори за мотивами історії стародавнього Риму; 1915–1916) та упорядник «антології української лірики від смерти Шевченка» «Акорди» (1903).

Прозова творчість Франка – це насамперед «новелістичний Декамерон» (І. Денисюк), себто понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози (серед них – «Борислав», 1877; «Галицькі образки», 1885; «В поті чола», 1890, «Obrazki galicyjskie», 1897; «Коли ще звірі говорили», 1899, 2-е вид. 1903; «Сім казок», 1900; «Староруські оповідання», 1900; «З бурливих літ», 1903; «Маніпулянтка і інші оповідання», 1904; «На лоні природи і інші оповідання», 1905; «Місія. Чума. Казки і сатири», 1906; «Батьківщина і інші оповідання», 1911; «Рутенці», 1913, та ін.). Крім того, Франко – автор 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів «Петрії і Довбущуки» (1875–1876, 2-а ред. – 1909–1912), «Boa constrictor» (1878, 2-а ред. 1884, 3-я – 1905–1907), «Борислав сміється» (1880–1881, незакінчений), «Захар Беркут» (1883), «Не спитавши броду» (1885–1886, незакінчений), «Лель і Полель» (1887), «Для домашнього огнища» (1892), «Основи суспільності» (1894–1895), «Перехресні стежки» (1900), «Великий шум» (1907).

Драматургія Франка, започаткована ще в дрогобицький період, збагатила українську літературу зразками історичної («Три князі на один престол», 1874; «Славой і Хрудош», 1875) і психологічної драми («Украдене щастя», 1891–1893), соціальної комедії («Рябина», 1886, 2-а ред. – 1893–1894; «Учитель», 1893–1894), неоромантично-фантасмагоричної драматичної поеми-казки («Сон князя Святослава», 1895), «сократичного» філософського діалогу («На склоні віку», 1900), одноактної п’єси різноманітної тематики («Послідній крейцар», 1879; «Будка ч. 27», 1893–1897; «Майстер Чирняк», 1894; «Кам’яна душа», 1895; «Суд Святого Николая», 1895; «Чи вдуріла?», 1904).

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур (частину з них, щоправда, – за посередництвом німецької мови), у т. ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства (насамперед поеми Гомера та Гесіода, діалоги Платона, а також великий «Вибір із старогрецьких поетів»), ліричної та епічної поезії народів світу («Слово про похід Ігоря», «Рукопись Короледворська», «Пісня про Нібелунґів», численні народні пісні, балади та романси), класичні твори Данте, В. Шекспіра, Дж. Мільтона, Р. Бернса, Дж.-Ґ. Байрона, П. Б. Шеллі, Т. Гуда, Ґ.-Е. Лессінґа, Й.-В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гайне, К.-Ф. Маєра, В. Гюґо, Е. Золя, А. Доде, П. Верлена, Ж. Мореаса, Г. Ібсена, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, К. Гавлічка-Боровського, А. Міцкевича, Я. Врхліцького, Й. С. Махара та багатьох ін. (див., зокрема, збірку поетичних перекладів «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів», 1879). Франкові, як уже згадувалось, також належать переклади українських народних пісень та поезії Т. Шевченка німецькою мовою. До того ж, письменник часто виступав як вимогливий і кваліфікований редактор перекладів, виконаних іншими особами (напр., низки драм В. Шекспіра в перекладах П. Куліша).

Загалом, Франкова поетична, прозова та драматична творчість (оригінальна та перекладна), за влучним висловом Івана Денисюка, стала «ін’єкцією європеїзму» в українську літературу, прищепивши на національному ґрунті модерні форми й засоби художньої виразності, новочасні естетичні та філософські ідеї, «вічні» теми й проблеми метаісторичного та вселюдського значення. У власній творчості письменник випробував чи не всі відомі на той час літературні жанри (від мініатюрного афоризму-гноми до поеми-епопеї, від закличних гімнів і гнівних інвектив до розважливих рефлексій і парабол, від реалістичного образка до містичної візії, від «новели акції» до «новели настрою», від історичної чи соціально-психологічної повісти до інтелектуального роману, від сократичного діалогу до драми-казки, від соціальної комедії до народної трагедії…).

Франко – поза всяким сумнівом, найвидатніший український письменник пошевченківської доби, найяскравіший «культурний герой» другої половини ХІХ століття, який вершинними своїми здобутками сягає мистецьких обріїв століття ХХ-го. Наслідком його творчої праці стали європеїзація, інтелектуалізація та естетизація національної художньої свідомості, її виламування зі схоластичних умовностей псевдокласицизму, поступове долання інерції неокотляревщини й псевдошевченківських стилізацій, поглиблення мислительно-рефлексійного стержня при одночасному дисциплінуванні мистецького переживання, відточування творчої майстерності на найвищих взірцях світового письменства, модернізація змістоформи українського художнього слова.

Про естетичні вартощі та ідейну наснаженість літературної спадщини Франка-письменника – багатотомної, новаторської, поліжанрової й різностильової – написано багато. Тим часом і досі маловідомим залишається Франко-вчений – автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, методології та компаративістики, бібліографії, книгознавства, бібліотекознавства, мовознавства, перекладознавства, журналістикознавства, фольклористики, етнології, етнографії, культурології, мистецтвознавства (зокрема музикознавства й театрознавства), релігієзнавства, історії, економіки, соціології, статистики, правознавства, політології, педагогіки, психології, філософії, ба навіть описового природознавства. Сам тільки перелік тих наукових сфер, де вільно ширяла його думка, вражає!

Без перебільшення, Іван Франко – це справді український Doctor universalis (лат.універсальний доктор; як відомо, цей почесний титул у середньовічній схоластиці отримав Альберт Великий, але його не з меншими, а то й із більшими підставами можна прикласти й до нашого генія). Недаремно ще за життя його називали «академією наук» та «університетом» в одній особі.

Видатний філолог, насамперед літературознавець і фольклорист, Франко здобув визнання в міжнародної наукової спільноти свого часу насамперед як упорядник і науковий редактор фундаментальних корпусів «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (у 5 т., 1896–1910) та «Галицько-руські народні приповідки» (у 3 т., 6 кн., 1901–1910), автор циклу фольклористичних моноінтерпретацій «Студії над українськими народними піснями» (1907–1912, окреме вид. 1913), численних ґрунтовних досліджень з історії української літератури («З остатніх десятиліть ХІХ віку», 1901; «Южнорусская литература», 1904; «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», 1910, та багато ін.), у т. ч. літературної медієвістики («Іван Вишенський і його твори», 1895; «Карпаторуське письменство ХVІІ–ХVІІІ вв.», 1900; «Святий Климент у Корсуні», 1902–1905, окреме вид. 1906; «До історії українського вертепу ХVІІІ в.», 1906, тощо) та шевченкознавства («Темне царство», 1881–1882, окреме вид. 1914; «“Тополя” Т. Шевченка», 1890; «“Наймичка” Т. Шевченка», 1895; «Шевченкова “Марія”», 1913, та багато ін.), низки мовознавчих праць («Етимологія і фонетика в южноруській літературі», 1894; «Двоязичність і дволичність», 1905; «Причинки до української ономастики», 1906; «Літературна мова і діалекти», 1907, й ін.). Класикою українського перекладознавства стала праця «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912, окреме вид. 1913).

Франко – автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру («Руський театр у Галичині», 1885; «Руський театр», 1893; «Русько-український театр (Історичні обриси)», 1894, та ін.), рецензій і відгуків на театральні вистави, низки статей на музикознавчі теми. Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі дослідження («Потопа світа», 1883, «Поема про сотворення світу», 1904, окреме вид. 1905, «Сучасні досліди над Святим Письмом», 1908, тощо). Ученому належать і кількадесят економічних, соціологічних, політологічних, правознавчих та історичних праць, зокрема, перший зразок жанру історичної біографії в українській історіографії – «Життя Івана Федоровича та його часи» (1883).

Загалом, за сумарними даними бібліографічних покажчиків, із-під Франкового невтомного пера вийшло близько 3 тисяч наукових студій, серед яких – власне науково-дослідницькі, науково-популярні, науково-філософські, науково-публіцистичні та літературно-критичні праці. Персональна бібліографія вченого впродовж його 40-річного труду щороку збагачувалася в середньому 75 новими позиціями (поміж тим – не лише статті, рецензії та повідомлення, а й фундаментальні монографії!), а в «найурожайніші» роки ця цифра сягала 200–300 праць (і це без сталого місця наукової праці, кваліфікованих помічників-лаборантів та сучасних технічних можливостей!). Мало хто й сьогодні може похвалитися такою науковою продуктивністю!

Про винятковий творчий успіх Франка-вченого свідчить не тільки колосальний обсяг його доробку, а й широке визнання в науковому світі (ступінь доктора філософії, здобутий у Віденському університеті, звання доктора honoris causa Харківського університету, членство в багатьох слов’янських наукових товариствах, численні публікації у найпрестижніших європейських наукових часописах…). Та насамперед – велика кількість та висока продуктивність його наукових ідей, інновацій та відкриттів.

Як оригінальний мислитель із проникливою історіософською інтуїцією, Франко одним із перших в українській інтелектуальній історії діагностував антигуманну сутність марксизму та передбачив згубні політичні наслідки соціал-демократизму (див. гострокритичні статті «Соціалізм і соціал-демократизм», 1897; «А.Фаресов. Народники и марксисты. С.-Петербург, 1899», 1899; «До історії соціалістичного руху», 1904; передмову до збірки «Мій Ізмарагд», 1898, та ін.) та, що важливіше, чітко сформулював ідеал національної самостійності (зокрема, в працях «Поза межами можливого», 1900; «Одвертий лист до галицької української молодежі», 1905).

Крім того, філософ розробив власний варіант позитивістської концепції соціального прогресу та класифікації наук, був піонером у популяризації новочасних природничо-наукових знань, відкриттів у галузі астрономії, фізики, хімії, біології, зокрема еволюційної теорії (див. філософські праці «Наука і її взаємини з працюючими класами», 1878; «Мислі о еволюції в історії людськості», 1881; «Що таке поступ?», 1903). Плідними й досі видаються Франкові філософські ідеї про єдність матерального й духовного світу, людини і природи, мікро- і макрокосму. Настанови на «відкриття душі», «Америк духу» задають людиномірний, філософсько-антропологічний та психологічний вектор світо- і самопізнання, який цілком відповідає зміні парадигм сучасного наукового знання – від техноцентризму до антропоцентризму.

У новаторському на свій час і досі актуальному естетико-психологічному трактаті «Із секретів поетичної творчості» (1898) Франко переконливо обґрунтував вагому роль підсвідомості («нижньої свідомості») у людському житті та художній творчості (паралельно і майже синхронно з творцем психоаналізу Зиґмундом Фройдом). Науково продуктивними й досі залишаються його проникливі спостереження над етапами та психологічними механізмами творчого процесу, зокрема, аналогія між сонною та художньою фантазією, евристичні міркування про специфіку поетичної, наукової та критичної сугестії, принципи асоціації ідей та образів, еруптивну силу «нижньої свідомості» тощо.

Франкові належить чимало інноваційних ідей у сфері методології гуманітарних наук (літературознавства, лінгвістики, фольклористики, історії, етнології). Йдеться не лише про трансплантацію на національний ґрунт новітніх (на той час) принципів і підходів європейських наукових шкіл – культурно-історичної, порівняльно-історичної, психологічної. У науковій спадщині вченого дослідники сьогодні віднаходять ідейні ембріони рецептивної естетики та психопоетики, етно-, соціо- та психолінгвістики, когнітивістики – галузей, які вповні сформувалися лише в ХХ столітті.

Фахівці визнають концептуальне новаторство Франка як співтворця сучасного перекладознавства, театрознавства та термінознавства. І досі неперевершеними не лише в українській, а й у світовій науці залишаються згадані вище фундаментальні праці Франка з літературної медієвістики, апокрифології, пареміології та пареміографії.

Франко обґрунтував цілісну й переконливу історико-культурологічну концепцію органічної цілісності та історичної тяглості української культури в хронологічних та етнографічних межах її поширення – від княжих часів до сьогодення, від Сяну до Дону. Водночас мислитель заклав наукові засади теорії й практики міжкультурної комунікації, ненастанного й багатовимірного діалогу між українцями й представниками інших народів та цивілізаційних типів.

Неоціненним є внесок Франка-вченого у формування та кодифікацію багатьох галузей національної термінології і, ширше, – в процеси інтелектуалізації та функціонально-стильової розбудови української літературної мови. Без перебільшення, саме Франка маємо право називати одним із головних творців української наукової мови.

Є у Франковому доробку й, на перший погляд, цілком несподівані наукові міркування, ідеї та винаходи – ось як «мікробіологічний» екскурс про життя бактерій та вірусів у казці для дітей «Як звірі правувалися з людьми» чи проекти закону про рибальство в Галичині (вочевидь, далася взнаки давня пристрасть письменника до полювання на безмовних мешканців підгірських і карпатських річок та озерець!) та «стрілецької шнайдизи» – спеціального пристрою для розсікання колючих дротів (за цей винахід письменник отримав подяку від проводу Легіону УСС, у складі якого на фронтах Першої світової війни змагався за волю України і його син Петро).

Таким чином, Франко обійняв своїми науковими зацікавленнями надширокий спектр фактів і явищ природи та культури, реального та ідеального світу, сформулював та осмислив безліч актуальних проблем різних галузей людського знання і багато в чому випередив свій час.

У розвитку літератури і суспільної думки в УкраїніІван Франко по праву посідає одне з перших місць. Велике художнє обдарування,широкі, енциклопедичні знання, світлий розум поета й ученого та безмежна відданість своєму народові зробили його натхненним співцем визвольноїборотьби українськогонародукінця XIX — початку XX ст.

Усебічно обдарований, енциклопедично освічений, надзвичайно працьовитий, Франко виявив себе на багатьох ділянках української культури. Був поетом, прозаїком, драматургом, критиком й істориком літератури, перекладачем, видавцем. Сюжети для творів Франко черпав з життя і боротьби рідного народу, з першоджерел людської культури — зі Сходу,античної доби,Ренесансу. Був «золотим мостом» між українською і світовими літературами.

Нерідко Івана Франка називають титаном праці. Євген Маланюк свого часу писав: «Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи з чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі».

Поезія.

За стилем Франко належить до перших реалістів української літератури; найвизначніший поет пошевченківської доби. Новаторською була друга збірка«З вершин і низин»(1887, поширена1893), охоплювала головні твори його суспільної лірики («Товаришам з тюрми», «Вічний Революціонер», «Каменярі», «Земле моя», «Тюремні сонети» та інші); революціонізувала молоде покоління, через що в Російській імперії була заборонена. Вершина інтимної лірики Франка збірка«Зів'яле листя»(1896). У збірці «Мій Ізмарагд»(1897) переважають філософські мотиви: рефлексії поета про добро й зло, красу і вірність, обов'язок і зміст людського життя. Але й у ній знаходимо зразок суспільної лірики, в якій Франко увіковічнив страждання рідного народу («По селах», «До Бразілії» та інші). Драму власного життя Франко відобразив у збірці «Із днів журби» (1900) Програмова збірка «Semper tiro»(1906) є містичним кредо поета-борця. Велику майстерність виявив Франко і в широких епічних поемах «Панські жарти» (1887), «Сурка» (1890),«Смерть Каїна»(1889),«Іван Вишенський»(1900) й інших. Багато автобіографічного вклав Франко у свою найвизначнішу поему «Мойсей»(1905), в якій на матеріалі біблійного сюжету показано конфлікт вождя з народом, засуджується зрада національних інтересів та проголошується ідея служіння рідному народові.

Деякі твори були поетичною відповіддю на закиди інших громадських, політичних діячів, знайомих. Зокрема, вірш «Сідоглавому» — відповідь на статтю «Смутна поява» Юліяна Романчука в газеті «Діло», вірш «Декадент» присвячений Василю Щурату,«О. Лунатикові» —Остапу Луцькому,«Антошкові» —Антонію Петрушевичу.

Прозова творчість.

Проза Франка охоплює понад 100 оповідань та новел, 10 повістей і романів. Починається з так званого «бориславського циклу» (від 1877-го року), в якому Франко глибокий аналіз соціального зла в тогочасній Галичині. Реалії галицького села лягли в основу збірок «В поті чола» (1890), «Галицькі образки» (1897), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schönschreiben», інші.

Вершини прози Франка: повість «Boa constrictor» (1878), соціальний роман «Борислав сміється»(1882).

На основі старих українських літописів Франко написав захоплюючу історичну повість «Захар Беркут» (1882, зображено героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241-го року). До історичних творів належать «Герой поневолі» (1904, про революцію1848-го року у Львові), «Великий шум» (1907, про скасування панщини).

Моральному розкладові «верхів» тогочасного суспільства в Галичині Франко присвятив інтригуючіромани «Для домашнього вогнища» (1892), «Основи суспільності» (1895), «Перехресні стежки» (1899–1900). Повість «Лель і Полель» (1887) має дидактичний характер. Проза Франка відзначається жанровим багатством, реалістичним зображенням життя всіх прошарків суспільства.

Драматургія.

У драматургії Франко виявив себе майстром соціально-психологічної та історичної драми й комедії. Перші спроби на цьому полі походять з гімназії: «Юґурта» (1873), «Три князі на один престол» (1874), інші. Найбільше п'єс Франко написав у 90-х роках. Найвизначніші з них — соціально-психологічна драма«Украдене щастя»(1893), віршована історична драма «Сон князя Святослава» (1895). З більших п'єс відомі комедії «Рябина» (1886), «Учитель» (1896), з одноактівок «Останній крейцар» (1879), «Будка ч. 27» (1893), «Кам'яна душа» (1895), «Майстер Черняк» (1896), «Суд святого Миколая» (вперше вийшла1920). У жанрі дитячої літератури Франко збагатив українську літературу книгами «Коли ще звірі говорили» (1899), «Лис Микита» (1890), «Пригоди Дон-Кіхота» (1891), «Коваль Бассім», «Абу-Касимові капці» (1895) тощо.

* * *

Дякуємо за інтерес до лотів OLAN-Ltd!

О р и г і н а л ь н і

Л е г е н д а р н і

А р х і в а ж л и в і

Н а д б а н н я

"О Л А Н" - Ваш надійний компас у безмежному морі книг!

Здійсніть пізнавальну подорож у захоплюючий світ старовини, рідкісних стародруків, змістовних антикварних і букіністичних видань, цікавих повістей і романів, художніх, наукових і дитячих книг, академічних та передплатних видань, розкішних альбомів, карт і атласів, старовинних картин і стародавніх ікон, бронзових виробів, старовинної порцеляни, колекційних і сувенірних вин, мисливських сувенірів та трофеїв, екзотичних речей і предметів високого мистецтва з різних куточків планети, переглянувши інші цікаві лоти

OLAN- Ltd на с а й т і UNC.UA - інтернет аукціоні №1 України !!!

O р и г і н а л ь н і

Л е г е н д а р н і

А н т и к в а р н і

Н а д б а н н я

"О Л А Н" - Ваш надійний компас в таємничому світі старовини!

Ц І К А В И Х З Н А Х І Д О К та В Д А Л И Х П О К У П О К !

* * *