Антологія днишньої русинської літературы. Укладач Іван Петровцій

Антологія днишньої русинської літературы. Укладач Іван Петровцій

Надруковано ПП Повч, Ужгород, 2009р.,472 сторiнки з ілюстраціями, палітурка тверда, формат великий 70х100/16, мова русинська, книга нова.

Багато східноевропейських національних проєктів започатковано публікацією гумористичних або сатиричних текстів розмовною говіркою, яка завдяки цьому ставала основою нової літературної мови, – хоча про такі наслідки не думали навіть і самі автори. Успішність українського прикладу з перелицьованою «Енеїдою» Котляревського надихнула білорусів: з’явилася приписувана Вікенцію Равінському «Энеіда навыварат». А вже в наш час український досвід переймають для леґітимації власного національного проєкту ідеологи русинства – хоч політичного, хоч культурницького.

Вельми цікавий русинський літератор, автор доволі епатажних текстів Іван Петровцій упорядкував багато-сторінковий том «Антологія днишньої русинської літературы», зібравши в ньому майже самі тільки твори гумористичного та сатиричного жанрів – окрім ориґінальних, також травестійні переклади й переспіви творів світової та української класики. А ще – анекдоти, багато з яких – підкреслено неполіткоректні. Кпини з українців, росіян, євреїв, ромів, мадярів, а найбільше й найдошкульніше – з самих русинів, поза цією книжкою мусили би бути «розпалюванням ворожнечіза етнічню ознакою»; але введені в несерйозний контекст, вони зовсім не сприймаються як злостиві.

Крім анекдотів (і коротких творів на два-три рядки), всі вміщені у книжці тексти – віршовані, і це знов-таки перегукується з новим українським і білоруським письменством початку ХІХ століття: проза народними мовами завжди з’являється після поезії і є ознакою порівняно розвинених літератур. Можна добачити паралелі і з українськими мовно-правописними баталіями: ужитий в антології правопис помітно відрізняється від зручнішої ортографії русинів-культурників, які гуртуються навколо Павла-Роберта Маґочія.

Поряд із доволі відомими творами Павла Чучки, Михайла Чухрана і самого Івана Петровція (за їхніми віршами і складаємо уявлення про сучасне русинське письменство), до книжки потрапили і твори авторів, поза русинським середовищем майже невідомих: Романа Пищальника, Івана Ситаря та інших, а також низка фольклорних і стилізованих під фольклор текстів: анекдотів, заклять, лайок тощо.

З огляду на політичні настанови упорядника (Іван Петровцій – один із провідних, поряд із Петром Гецком та о. Димитрієм Сидором, активістів політичного русинства), цікаво зважити мотивацію вміщення до «Антології» текстів Павла Чучки, який хитається між українством і русинством.