2453.4 Вечори на хуторі біля Диканьки Київ-1952 г. М.В. Гоголь.

Антикварне великоформатне каталожне літературно-художнє подарункове видання альбомного типу з екслібрисом видатного українського вченого.
Микола Гоголь.
Вечори на хуторі біля Диканьки.
Повісті,видані пасічником Рудим Паньком.
Переклад з російської.
Київ,1 9 5 2 р.
«Вечори на хуторі біля Диканьки» — перша книга (окрім поеми «Ганц Кюхельгартен», надрукованої під псевдонімом) українського письменника Миколи Гоголя ( 1809- 1852), який в умовах Царської Росії був змушений писати свої твори російською мовою, оскільки видання книг українською мовою було заборонене в Російській імперії.
«Вечори на хуторі біля Диканьки» - збірка літературних творів, які писались і видавались Гоголем поступово і відповідно дана книга складається з двох частин.Перша частина вийшла друком 1831 року, а друга — 1832 року. Розповіді «Вечорів» Гоголь писав у 1829—1832 роках. За сюжетом розповіді книги нібито зібрав і видав «пасічник Рудий Панько».
ГОГОЛЬ Микола Васильович [20.ПІ (1.IV) 1809, с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-ну Полтавської обл.- 21.ІІ (4.ІІІ) 1852, Москва] - російський письменник. Основоположник критичного реалізму в рос. л-рі. Син В. П. Гоголя. Дитинство минуло в с. Василівці (тепер Гоголеве) поблизу Миргорода. Закінчив Ніжинську гімназію вищих наук (1828). Того самого року переїхав до Петербурга. Ранні твори (1825-27) не збереглися. В 1829 видав поему "Ганц Кюхельгартен", яка дістала негативну оцінку критики. Творчому зростанню сприяло знайомство з представниками передової громадськості Росії, особливо з О. Пушкіним. Літ. славу Г. приніс цикл повістей "Вечори на хуторі біля Диканьки" (ч. 1-2, 1831-32) - "Сорочинський ярмарок", "Майська ніч, або Утоплена", "Страшна помста" та ін., в яких змальовано поетичний образ України, овіяний повір'ями й легендами. З 1834 Г.- ад'юнкт-професор на кафедрі загальної історії при Петерб. ун-ті. Опублікував розвідки з історії України та загальної історії ("План викладання загальної історії", "Погляд на утворення Малоросії", 1834, тощо), статтю "Про малоросійські піспі" (1834). Збирав укр. нар. пісні, матеріали до рос- укр. словника, про що писав у листах до М. Максимовича, І. Срезневського та ін. У 1835 вийшли збірки "Миргород" (повісті "Старосвітські поміщики", "Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем", "Вій") та "Арабески" (статті й т. з. петерб. повісті - "Невський проспект", "Портрет" і "Записки божевільного"). Ці твори, як і повісті "Ніс" (1836) і "Шинель" (1842), свідчать про утвердження письменника на позиціях реалізму. В цих повістях зазвучав го-голівський "сміх крізь сльози". Повість-епопея "Тарас Бульба" (1835) - про героїчну боротьбу укр. народу проти іноз. гнобителів. У 1-й пол. 30-х pp. Г. працював над комедіями "Володимир 3-го ступеня" (незакінчено), "Одруження" (опубліковано 1842).