РОЗПРОДАЖ ДОМАШНЬОЇ БІБЛІОТЕКИ!
Доставка книг в межах України такими способами: НОВА ПОШТА,УКРПОШТА, Meest (на вибір Покупця)!
Можливий самовивіз -при зустрічі у Львові.
Доставка книг у зарубіжні країни - державною УКРПОШТОЮ!
**
Розкішне подарункове рідкісне малотиражне серійне наукове видання академічного рівня юридичної тематики.
Cерія:«Пам’ятки правничої думки Київського університету».
РИМСЬКЕ ПРАВО в університеті Святого Володимира
(у 2 книгах).
1-е і єдине видання!
За редакцією доктора юридичних наук, професора І.С. Гриценка.
Повний комплект!
Укладачі: Іван Сергійович Гриценко і Віктор Андрійович Короткий.
Київ, «Либідь», 2010 р.
Друкарня: ВАТ Білоцерківська книжкова фабрика.
З грунтовною передмовою укладачів - І.С. Гриценка та В.А. Короткого «Римське право в університеті Святого Володимира» ( на 44-х сторінках).
В кінці 2-ї книги є спеціалізований термінологічний словник з римської правової думки (на 18 сторінках), який містить також пояснення канонічних латиномовних висловів, що й досі застосовуються у судовій практиці і обгрунтуванні правових документів.
Двотомник надрукований за рішенням Вченої Ради юридичного факультету Київського національного університету імені Т. Шевченка.
Художник- оформлювач: О.Г. Григір.
2-мовне видання:
текст двотомника (статті та лекції професури Київського університету Святого Володимира) надрукований мовою перших публікацій епохи Імператорської Росії – тобто російською мовою, а змістовна вступна стаття укладачів -українською мовою.
ПАЛІТУРКА: розкішна тверда видавнича палітурка з багатою позолотою і тисненням, що робить даний двотомник дуже презентабельним.
Тип паперу: якісний офсетний папір.
Обсяг комплекту: XLVIII + 480 + 432 ( фактично 960 стр.).
Енциклопедичний формат томів: 24,5 х 17,5 х 3,8 – 4,5 см.
Тиражу 2010 р. був незначний: лише 2 000 примірників.
Вага комплекту без упаковки: 2,23 кг.
Cтан: чудовий. Комплект повний і без втрат! За рахунок багатої позолоти палітурок комплект вельми презентабельний і годиться на подарунок. Книги без бібліотечних печаток діючих державних бібліотек та без дарчих написів!
Цей комплект буде особливо цікавим для колекціонерів-бібліофілів: даний подарунковий двотомник із автентичними відбитками на титулах гербового екслібрису першого власника – із зображенням королівської лілії в обрамленні корони. Цей художній екслібрис у вузькому середовищі справжніх книголюбів має колекційну цінність, бо вже давно став символом якості антикварних і букіністичних видань не лише в Україні, а й у багатьох зарубіжних країнах.
* * *
АНОТАЦІЯ:
У даному фундаментальному двотомному розкішному подарунковому виданні «РИМСЬКЕ ПРАВО В УНІВЕРСИТЕТІ СВЯТОГО ВОЛОДИМИРА», яке побачило світ у Києві у 2010 році в рамках академічної серії книг «Пам’ятки правничої думки Київського університету» представлено кращі зразки праць учених та викладачів університету в галузі римського права. Збірник присвячений особливостям формуванням норм і традицій римського права, специфіці викладання відповідної навчальної дисципліни.
У першій книзі вміщено курси лекцій професорів Каленика Андрійовича Митюкова(1823-1885), Леоніда Миколайовича Казанцева (1854-1896), Йосипа Олексійовича Покровського (1868-1920), теоретичні праці та рецензії Лева Йосиповича Петражицького(1867-1931), Павла Омеляновича Соколовського(1860- після 1907), В. Г. Демченка.
У другій книзі вміщено праці правознавців Йосипа Олексійовича Покровського (1868-1920), Ігора Олександровича Кістяківського (1876-1941), Андрія Калениковича Митюкова(1871 – після 1928), Михайла Мефодійовича Каткова(1860-після 1927), Володимира Васильовича Карпеки (1880-1941).
Однозначно, великий інтерес у юристів та істориків викличе дослідження «Древнеримская община в сравнении с казачьей общиной» відомого правознавця і філософа, доктора римського права Василя Івановича Синайського(1876-1949). Ця праця з додатковим підзаголовком «Очерк из истории землевладения и права в Древнем Риме, с приложением материалов по истории казачества» вперше була опублікована у Києві ще у 1915році і давно стала бібліографічною рідкістю. В передмові від 13 квітня 1915 року до цієї монографії автор інтригуюче писав: «В настоящем исследовании дается новое решение одной из наиболее сложных и трудных проблем человеческой истории. В нем решается проблема о строении древнеримской общины и формах ее землевладения по аналогии с казачьей общиной. Данная аналогия бросает значительный свет на многие темные стороны римского права, публичного и частного. Наконец, таже аналогия небесполезна и с точки зрения более углубленного понимания как вообще античной общины, так и общины казачьей».
Дане ошатне наукове двотомне видання призначене насамперед для практикуючих юристів, суддів, адвокатів і викладачів юридичних факультетів, але водночас буде цікавим та корисним для всіх осіб, що цікавляться теорією, філософією та соціологією права, історією правових та політичних ідей та історією Древнього Риму, а також історією права, конституційності та юридичної думки в Україні.
ДЕЯКІ ВИТЯГИ З ВСТУПНОЇ СТАТТІ УКЛАДАЧІВ ДВОТОМНИКА:
Римське право стало однією із головних складових сучасного європейського права, яке є багатовимірним поняттям, феноменом, що інтенсивно розвивається протягом тисячоліть. У ньому безкінечно змагаються ідеї універсалізму, регіоналізму та збереження національної самобутності права, народжуються ідеї та масиви юридичних норм, які впливають на розвиток права більшої частини світу. Біля витоків європейської правової єдності лежать такі потужні системи, як римське право та західно- і східнохристиянське канонічне право, а також постійні взаємовпливи, рецепції, єдиний простір правової, політичної, релігійної думки.
Сучасні дослідники пропонують розглядати вплив римського права на правову культуру Європи в кількох аспектах. Аналізуючи історичний аспект, слід повернутися до пізнього періоду стародавньої історії та пригадати шляхи, якими досягнення римської юриспруденції сприймалися різними правовими системами протягом Середньовіччя та в Новітній добі. При цьому доцільно керуватися Ульпіановим критерієм поділу права на приватне (jus privatum) та публічне (jus publicum).
Коли йдеться про рецепцію римського права, зазвичай мається на увазі jus privatum.
Принагідно слід зауважити, що зарубіжні дослідження римського публічного, зокрема кримінального, права, здійснені протягом останніх десятиріч, змушують переосмислити його значення. Наукова література поступово відходить від трактування римлян як «велетнів приватного права та карликів права кримінального».Такий новий погляд допомагає розкрити взаємозв'язок між римським кримінальним правом та сучасною наукою кримінального права.
Вплив римського права на правову культуру Європи можна також простежити, застосовуючи поділ його на право світське та церковне. За такого підходу вимальовується цікаве бачення римського права як «акушерки» права канонічного. Католицька церква, виступаючи спадкоємицею культури Стародавнього Риму, використовувала «jus Romanum» для обстоювання своєї місії та цілей. Від XIII ст. і аж до ухвалення першого кодексу канонічного права (1918) римське право виступало допоміжним та доповнювальним джерелом (fons suppletorius) церковного права.
Прагнучи окреслити сучасні межі присутності римського права, особливо приватного, в європейській правовій культурі, слід погодитися з позицією польського дослідника, який вважає, що найбільш значним вираженням римського виливу є «використання конструкцій, систематики та дефініцій, опрацьованих римською юридичного думкою, в сучасному зобов'язальному, речовому, сімейному чи спадковому праві... Універсальність опрацьованого римськими юристами поняттєвого апарату залишається й надалі спільною площиною порозуміння між представниками різних народів та становить вихідний пункт для різних систем права, навіть для тих, що виникли на основі різних суспільно-економічних формацій».
Говорячи про роль і значення римського права у становленні та розвитку сучасного європейського, так званого континентального, або романо-германського, права, юристи, як правило, зазначають, що небувале довголіття давньоримського права пов'язане з його універсальним, усеохопним характером. Так, відомий західний теоретик права Р. Давід наголошував, що «римский гений создал юридическую систему, не имеющую прецедентов в мире».
Звичайно, що у класичному та юстініанівському, а тим більше пандектному праві Нового часу ця система була всебічно розроблена багатьма поколіннями римських та середньовічних юристів. Очевидним є факт, що ця система не виникла на порожньому місці, а ґрунтувалася на багатовіковому досвіді розвитку римського цивільного і преторського права.
Тож одним із найдавніших творінь людського генія, що справило величезний вплив на розвиток правових уявлень в Європі, було римське право. Його основні елементи на декілька тисячоліть пережили те суспільство, яке його породило. І хоча свого повного розвитку римське право досягло в епоху Імперії, основи його були закладені ще у перші століття Республіки.
Відомі численні періодизації як римської історії загалом, так і історії римського права зокрема. Одні вчені переносять періодизацію історії Риму на римське право. Інші запозичують чи виробляють власні конструкції періодизації, які перебувають у прямій залежності від їхніх наукових уподобань та теоретично-методологічних засад.
Так, автор змістовного підручника з історії римського права М. Боголєпов вважав: «Для злементарного знакомства с историей римского права ее можно удобно разделить на пять периодов сообразно особенностям, которые обнаруживаются при развитии публичного и частного права. Первый период охватывает время царей (до 245 г. от основания Рима). Второй период занимает первую половину Республики, именно от ее начала до первой Пунической войны. Третий период охватывает вторую половину Республики. Четвертый период (так наз. период классических юристов) занимает приблизительно первые два с половиною века Империи. Пятый период начинается со времени Диоклетиана (вступил на престол в 284 г. по Р. X.) и кончается царствованием Юстиниана (565 г. по Р. X.)».
Творець класичного підручника з римського права В. Хвостов своєю чергою поділяв історію римського права на три великі періоди. «В первом периоде происходит вьыработка чисто национального римского права —jus civile, отличающегося немногосложностью своих институтов и строго выдержанным формализмом. Вэту зпоху римское владычество не выходит еще за пределыИталии, и простоте права соответствует сравнительная простота народной жизни. Предельной границей этого периода является приблизительно первая Пуническая война...
Второй период характеризуется развитием системи так называемого общенародного права —jus gentium... Предельной границей зтого периода являєтсяприблизительно воцарение Диоклетиана (284 г.). Наконец, третий период является эпохой культурного упадка,замиранияторговых сношений и возвращения к сравнительно простым формам экономического быта... Характерной чертой этойэпохи является стремление подвести итоги юридическому творчеству предыдущихпериодов. Ее можно назвать поэтому эпохой кодификации».В основу цієї періодизації, за свідченням цього автора, покладено головним чином розвиток інститутів римського права.
Радянська історично-правнича наука розробила власну, побудовану на теоретичних засадах марксизму-ленінізму періодизацію римської історії та права. У цій періодизації, проведеній із «класових позицій», увага акцентувалася на стадійностіььрозвитку та закономірності зміни соціально-економічних формацій.При цьому виділяли квірітське, класичне і посткласичне римське право. Інколи класичне і посткласичне право об'єднували в одному розділі або ж останнє взагалі переносили до розділу «Право Візантії».
Сучасні російські автори найбільш вдалим для підручника вважають поділ історії римського права на три періоди: найдавніший (VI — середина III ст. до н. е.), класичний (III ст. до н.е. — кінець III ст. н. е.) та посткласичний (IV—VI ст.).
Слід зазначити, що переважна більшість істориків поділяють історію Стародавнього Риму на дві великі епохи: Республіка та Імперія. Своєю чергою в кожній з них виділяються окремі періоди. Епосі Республіки передував Царський період. Імперія поділяється на Принципат і Домінат.
Нинішні дослідники окремих галузей римського права часто наслідують такий поділ. Наприклад, Є. Харитонов, торкаючись періодизації розвитку Риму як держави, вважає доцільним дотримуватися поширеного поділу його історії на три періоди:
«1. Архаїчний (царський) — 753—509 pp. до н. е.
2. Республіканський -509—30 pp. до н. е.
3. Період Імперії — 30р. до н. е. — 476 р. н. е.».
Зазначивши, що періодизація розвитку римського права має певні нюанси, автор виокремлює в ній такі періоди:
«1. Для норм jus civile — кодифікація цивільного права (VII—IV ст. до н. е.).
2. Вдосконалення jus civile, формування засад приватного права (IV—І ст. до н. е.).
3. Завершення формування приватного права як галузі, розрізнення приватного і публічного права (І ст. до н. е. — II ст. н. е.).
4. Вдосконалення знайдених рішень, кодифікації (II—V ст.).».
Інший сучасний дослідник — В. Макарчук —вважає, що «цивільне право у своєму розвитку пройшло чотири періоди- Царський, Республіки, Принципату і Домінату».
Література з питань римського права як вітчизняних, так і зарубіжних авторів (правників та істориків) надзвичайно різнопланова, охоплює значний хронологічний проміжок часу і продовжує стрімко зростати кількісно. Існує ціла низка бібліографічних покажчиків з історії римського права.Кожний новий підручник та монографічне дослідження вітчизняного чи зарубіжного автора з цієї теми також подає огляд літератури та джерел.
Основними джерелами права в Римській імперії були:
1) правові звичаї (mores majorum);
2) твори найбільш знаменитих римських юристів класичного періоду, які зазвичай називалися «право» (jus);
3) імператорські конституції, котрі отримали загальну назву «закони» (leges) іпоступово замінили висловлювання давніх юристів;
4) едикти римських урядових чиновників — магістрів, передусім преторів, ізрізних питань права (головним чином цивільного).
Щодо джерел римського права В. Макарчук цілком слушно зауважує: «Самепоняття «джерел права» використовується в трьох різних розуміннях:
1)Як джерело змісту правових норм;
2) Як спосіб, форма утворення (виникнення) норм права;
3) Як джерело пізнання права».
Вивчення, коментування, розробка права у Стародавньому Римі вважалося справою почесною, яка заслуговує поваги громадян. Цим упродовж усієї історії Риму займалися люди, котрі мали високе становище у суспільстві, зокрема численні уславлені своєю вченістю понтифіки. Тоді юристами могли бути лише ті, кого Ульпіан називав «жерцями справедливості». На Русі таких людей називали праведниками.
Юрист Помпоній, що написав коротку історію римського права (так званий Енхирідіон), серед правників періоду Республіки називав: П. Папірія, який зібрав закони царів, Аппія Клавдія, Сципіона Назіку, Кв. Муція, Тіберія Карунканія, П. Муція, Катона, Аквілія, Галла, Сервія Сульпіція— людей видатних, політичних діячів, сенаторів і консулів. За часів Імперії найбільш відомими стали Альфен Вар, Офілій, Лабеон, Требатій, Касцеллій, Волусій Туберон, Мазурій Сабін, Прокул, Яволен, Сальвій, Юліан. У II—III ст., крім самого Помпонія, уславилися Цельс, Сцевола, Папініан, Гай, Павел, Ульпіан, Модестін. Більшість із перелічених правниківзаймали вищі магістратури, входили до складу ради імператора, а з кінця II ст.призначалися на посаду префекта Преторія, який вважався другою людиноювдержаві після імператора.
Римське суспільство надавало праву виключну роль у справі розбудови держави і підтриманні моральних підвалин. Воно розглядалося не як інструмент досягнення корисливих цілей найбільш освічених чи заможних верств населення, а як інструмент справедливості. Прагнення справедливості було однією з незаперечних чеснот римського права. Римляни не вважали юристом того, хто не переслідував у своїй діяльності цю головну мету. Для підтвердження цієї думки звернемося до знаменитих Дигест Юстиніана. У першій книзі читаємо Ульпіана: «Тому, хто вивчає право, треба насамперед знати, звідки з'явилося слово «право» (jus). Право — похідне від «правосуддя» (justitia), бо, згідно з чудовим визначенням Цельса, право є наука про добре та справедливе». Далі він уточнює: «Справедливість є незмінна і постійна воля надавати кожному його право. § 1. Приписи права суть такі: жити чесно, не завдавати шкоди іншому, кожному віддавати те, що йому належить; § 2. Правосуддя є пізнанням божественних і людських справ, наука просправедливе і несправедливе».
Не дивно, що саме римлянам належить творення надзвичайно красивого і зворушливого міфу про те, що богиня справедливості Юстиція довше за інших богів жила поруч із людьми і лише у жорстокий залізний вік останньою залишила землю. Відтоді люди у пошуках справедливості здіймають свої погляди до небес.
Невід'ємною частиною справедливості римляни вважали чисту совість, яку уособлювала богиня Фідес; без збереження принципу bona fides (тобто добросовісності) у римському праві не мала сили жодна домовленість. Цей принцип разом із відсутністю лихого наміру (dolus malus) також став основою римського права ще в архаїчний період — у законах царя Нуми Помпілія та в Законах XII таблиць.
Дві тисячі років тому римський юрист Ульпіан поділив право на публічне і приватне
(цивільне). Дигести Юстиніана зафіксували його погляди. Вони зводилися до такого:
«Вивчення права складається з двох частин: публічне та приватне [право]. Публічне
право — те, що стосується становища римської держави, приватне —- те, що стосується інтересів окремих осіб: існує корисне для суспільства і корисне приватне.
Публічне право включає в себе святині (sacra), служіння жерців, стан магістратів.
Приватне право складається з трьох частин, бо його складають або з природних приписів, або [з приписів] народів, або [з приписів] цивільних». В основу цього поділу покладено характер інтересів: публічне право стосується інтересів держави, приватне — окремих осіб. Для публічного права існував принцип, сформульований ще Папініаном: норми публічного права не можуть змінюватися угодамиокремих осіб, більше того — окремі особи (в тому числі посадові) взагалі не можутькоригуватинайменшінормипублічногоправа.
Римське цивільне право (jus civile) регулювало правовідносини, що виникали з приводу створення, набуття, використання, передання та відчуження різноманітного майна у відносинах між приватними особами. В. Макарчук слушно зауважує, що «у Стародавньому Римі цей термін jus civile мав дещо інше значення, ніж сьогодні, коли він ототожнюється з приватним правом. Так називалася найдавніша форма права, що регулювала відносини в середовищі римських громадян, т. зв. квіритів. Jus civile тим самим ніби протиставлялося преторському (jus praetorium) праву та т. зв. праву народів (jus gentium)».
Римські правники по-різному розуміли і трактували поняття права. Павел у Дигестах твердив: «Слово «право» вживається у декількох значеннях: по-перше, «право» означає те, що завжди є справедливим і добрим — яким є природне право. В іншому значенні «право» — це те, що корисне усім або багатьом у кожній державі, — таке цивільне право. Не менш вірно у нашій державі «правом» називається «jus honorarium». Кажуть, що претор висловлює право (виносить рішення), навіть якщо він вирішує несправедливо; це [слово] стосується не того, що претор зробив, але того, що йому належить зробити».
Нам мало відомо про найдавніше римське право. Від «царських законів» до нашого часу дійшли лише незначні фрагменти, які трактують сакральне право.
Становлення римського права почалося із Законів XII таблиць, укладених у 451—450 pp. до н.е. Вважають, що ці закони стали основою загального для патриціїв і плебеїв єдиного квіритського, або цивільного, права (jus civile), яке поширювалося виключно на римських громадян. Вони також згладили протиріччя між верхівкою світської та релігійної аристократії. Хоча у цьому документі передбачалося використання клятв і здійснення інших ритуальних дій, право вже було відокремлено від релігійних норм і набуло світського характеру.
Закони XII таблиць були виконані на 12 мідних досках, виставлених для загального огляду на Форумі — центрі політичного життя республіканського Риму. Знання цих законів було обов'язковим, тому з їх прийняттям правова освіта римських громадян ставала необхідною.
Оригінальні тексти XII таблиць, як і вони самі, не збереглися. За переказами, таблиці загинули під час захоплення Риму галлами у 387 р. Історія виникнення і функціонування Законів XII таблиць продовжує дискутуватися у наукових колах, але важко заперечити їхнє існування. Відомий дослідник римського права, вихованець Університету Св. Володимира Й. Покровський писав, що Закони XII таблиць «пустили прочные корни в народной памяти; они циркулировали в списках и еще во времена Цицерона заучивались детьми наизусть. Благодаря этому хотя и не дошел до нас полный текст этого памятника, тем не менее сохранились отдельные положения из него, переданные нам позднейшими римскими писателями — отчасти в буквальных выражениях, отчасти в свободном пересказе. И можно думать, что все существенное содержание кодексанам известно».
Повага римлян до Законів XII таблиць частково зумовлюється їхнім консерватизмом, культом «моралі предків», а частково, очевидно, — тією обставиною, що деякі засадничі принципи римського суспільства, на базі якого склалися ці закони за всіх модифікацій продовжували жити аж до цілковитої загибелі античного світу і його культури. Вони містили низку елементів звичаєвого права, притаманних і іншим стадійно близьким народам. Разом із цим Закони XII таблиць вирізнялися певними специфічними і характерними для римської громади рисами, які зберегли своє значення на усіх етапах еволюції римського права. Передусім це положення, пов'язані з аграрними відносинами.
Ряд положень Законів XII таблиць стосувалися прав римських громадян. Насамперед це стаття, відповідно до якої остання постанова народу є обов'язковою: «quadcumque postremum populus iussisset id jus ratumque esto». Слід назвати й заборону страчувати римського громадянина без санкції центуріатних коміцій. У такий спосіб Закони визнавали центуріатні коміції не лише вищою законодавчою, а й судовою інстанцією. Крім того, вони затверджували рівність громадян перед законом і декларували, що контроль над усією територією Риму та його населенням належав лише спільноті громадян.
Таким чином, інформація про давнє римське право за Законами XII таблиць характеризує його як право громадянської общини, яка виходячи з власних інтересів контролює різні сторони життя своїх членів, об'єднаних у сім'ї, що підпорядковані владі своїх очільників. Це й зробило названі Закони відправним пунктом подальшого розвитку римського права. Й. Покровський писав про це так: «Законы XII таблиц имели громадное значение для дальнейшего развития римского права. Явившись, с одной стороньы, синтезом всей предшествующей эпохи обычного права, они, с другой стороны, послужили основой для дальнейшего движения вперед. По общему сознанию римлян они явились «tons omnis publici privatiquejuris» (джерелом усього публічного та приватного права), даже значительно позже римские юристы неоднократно комментировали их».
Разом із тим неясність, суперечливість, неповнота деяких частин Законів XII таблиць, їхній архаїчний характер потребували доповнень, нових тлумачень відповідно до вимог часу. Першими коментаторами права стали понтифіки, які не були ні магістрами, ні суддями. Тривалий час вони залишалися корпорацією, обізнаною у питаннях права, до якої зверталися за порадою як судді, так і приватні особи. Таким чином, понтифіки були першими юристами, а їхні записи (comentarii pontrfucum) - першою юридичною літературою.
Своєрідність римської державної структури архаїчної епохи (VIII— III ст. до н.е.) полягала у тому, що першопочатково сакральні й державно-правові інституції ще не були розділені. Більше того, навіть виключно державні функції здійснювалися різними колегіями жерців. Відповідно право цього періоду розвивалося переважно у сакральній формі.
Понтифікальне право мало сакральний характер, оскільки було закрите для непосвячених. Тому наприкінці IV ст. до н. е. курульний едил Гней Флавій опублікував список судових і несудових днів, а також позовні формули (iegis actiones). Ці матеріали, що отримали назву «Флавієве цивільне право» (jus Flavianum), ліквідували монополію жерців у юрисдикції та дали поштовх до розвиткусучасного світського права.
* * *
«Кімната без книг подібна до тіла без душі».
Марк Туллій ЦІЦЕРОН.
P.S. У вільний час перегляньте мої інші лоти на цьому сайті – є багато цікавого!
Запрещено
