РОЗПРОДАЖ ДОМАШНЬОЇ БІБЛІОТЕКИ!

Букіністичне академічне літературно- художнє ілюстроване багатотомне видання.

АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНСЬКОЇ РСР.

ІНСТИТУТ ЛІТЕРАТУРИ ім. Т.Г. ШЕВЧЕНКА.

І в а н Ф Р А Н К О.

Зібрання творів у 50 томах.

Повний комплект:

I.Т.1-25. ХУДОЖНІ ТВОРИ.

II.Т.26-43. ЛІТЕРАТУРА І МИСТЕЦТВО.

III.Т.44-47. НАУКОВІ ПРАЦІ.

IV.Т.48-50. ЛИСТИ (1874-1916).

Літературно-мистецьке видання з передмовою, поясненнями, з примітками та алфавітним покажчиком художніх та наукових творів, перекладів та переспівів, вміщених у 50-томнику.

Київ, 1976- 1986 рр.

Видавництво: « НАУКОВА ДУМКА».

Художник – О.Г. Комяхов.

Загальний обсяг т.1-25: 13 040 сторінок.

Формат томів: 20,7 х 13,7 х 3 - 4 см.

Тверда оригінальна художня видавнича палітурка темно-зеленого кольору з шляхетним тисненням позолотою імені Каменяра на обкладинках та корінцях та нумерації томів на корінцях.

Стан: дуже хороший! Комплект повний і без втрат! Повне збереження всіх сторінок кожного тому, в тому числі титульних листів. Повне збереження всіх численних портретів Франка, його автографів, зображень прижиттєвих видань його творів та ін. ілюстрацій. Всі томи без бібліотечних штампів діючих державних бібліотек! Сліди часу, легка потертість палітурок.

Даний комплект буде особливо цікавий для колекціонерів-бібліофілів: на титулах є автентичні відбитки рідкісного гербового екслібрису другого власника - із зображенням королівської лілії в обрамленні корони. Цей художній екслібрис у вузькому середовищі книголюбів-любителів має колекційну цінність, бо вже давно став символом знаку якості антикварних та букіністичних видань не лише в Україні, а й у багатьох зарубіжних країнах.

АНОТАЦІЯ:

Перед Вами - повний комплект з 50 томів найповнішого досі академічного

Зібрання творів Івана Франка, які було видано за радянських часів під егідою Академії Наук Української РСР в Києві видавництвом «Наукова думка» у період з 1976 року по 1986 рік.

До речі, в незалежній Україні вийшли додаткові 51–54 томи та окремий том купюр (Київ: Наукова думка, 2008–2011). У додатковому томі купюр були надруковані вилучені в радянські часи (переважно з ідеологічних міркувань) шматки текстів у Зібранні творів у п'ятдесяти томах І. Франка і було подано наукові коментарі до купюр. У передмові з'ясовано характер та ймовірні причини вилучень. Тому фактично станом на сьогодні найбільш повне надруковане Зібрання творів Івана Франка вже складається з 54-х томів ( 57 книг).

Багатогранний письменник, учений і громадсько-політичний діяч, Франко щасливо поєднав у своєму психотипі допитливий інтелект мислителя з проникливою інтуїцією митця, фантазію поета зі спостережливістю журналіста,селянську працьовитість з глибокими рефлексіями інтелігента.

Упродовж своєї більш ніж 40-літньої творчої активності Франко надзвичайно плідно працював як оригінальний письменник і перекладач, літературний критик і публіцист, науковець та філософ.

Його творчий доробок, писаний українською (закономірно – переважна більшість текстів), німецькою, польською, російською, болгарською мовами, за приблизними оцінками налічує кілька тисяч творів загальним обсягом понад 100 томів. Тобто насправді навіть найповніше досі Зібрання творів Івана Франка у 54 томах (57 книгах) обіймає лише приблизно половину його спадщини.

Важко віддати перевагу Франкові-письменникові чи Франкові-вченому: адже це нероздільні іпостасі цілісної геніальної творчої особистості. Саме тому Франко завжди залишавсяпоетом у науці(вносячи свій гарячий темперамент та багату фантазію у власні наукові дослідження) тавченим у поезії(ретельно студіюючи джерела свого поетичного натхнення, ґрунтовно вивчаючи секрети «творчого ремесла»), а між різними ділянками його творчості існує тісний, нерозривний взаємозв’язок.

Обидві головні грані Франкової спадщини – художню та наукову найбільш повно представлено у представленому Вашій увазі 50-томнику творів Франка. Перші 25 томів дозволяють познайомитись з його художньою, літературною спадщиною як найвидатнішого і найбільш плідного українського письменника-прозаїка, поета, драматурга і перекладача. А наступні томи 50-томника, починаючи з 26-го, показують наукову та епістолярну спадщину Франка як історика, літературознавця, мистецтвознавця, книгознавця, фольклориста, музикознавця, театрознавця, критика, етнографа, етнолога, дослідника, мислителя, філософа, соціолога, культуролога, релігієзнавця, економіста та публіциста.

I.Томи 1 -25:

Франко-письменник

(грані літературного хисту).

Будуючи свій літературно-художній універсум на міцному фундаменті окцидентальних (західноєвропейських) та, почасти, й орієнтальних (східних) традицій, Франко-письменник творив на зламі культурно-історичних парадигм (романтизму й позитивізму, позитивізму й модернізму), і до кожної з них причетний не лише як реципієнт, а й як оригінальний співтворець. Він був одним із перших професійних українських письменників, який заробляв на життя літературною працею, та однаково плідно реалізувався в різних родах і жанрах – як поет, прозаїк і драматург.

Франко-поет є автором 10 прижиттєвих книг віршів, до складу яких увійшло понад півтисячі окремих творів: «Баляди і роскази» (1876), «З вершин і низин» (2 видання: 1887 та 1893), «Зів’яле листя. Лірична драма» (1896), «Мій Ізмарагд» (1898), «Із днів журби» (1900), «Semper tiro» (1906), «Давнє й нове» (1911), «Вірші на громадські теми» (1913), «Із літ моєї молодості» (1914), а також збірки «Поеми» (1899). Поемарій Франка включає близько півсотні творів, серед яких чільне місце посідають етологічна епопея «Панські жарти» (1887), поеми-казки «Лис Микита» (1890), «Абу-Касимові капці» (1895), «Коваль Бассім» (1900), а також історичні («На Святоюрській горі», 1900) та філософські поеми («Смерть Каїна», 1888; «Похорон», 1897; «Іван Вишенський», 1898; «Мойсей», 1905).

Окрім того, Франко – автор своєрідних антологій поетичних переспівів-варіацій: «Найдавніша історія України до р. 1008 в поетичних образах» (інша назва – «Студії над найдавнішим Київським літописом»; 1907–1916) й «Ad urbe condita» (поетичні твори за мотивами історії стародавнього Риму; 1915–1916) та упорядник «антології української лірики від смерти Шевченка» «Акорди» (1903).

Прозова творчість Франка – це насамперед «новелістичний Декамерон» (І. Денисюк), себто понад 100 оповідань, новел і казок, які склали 18 збірок малої прози (серед них – «Борислав», 1877; «Галицькі образки», 1885; «В поті чола», 1890, «Obrazki galicyjskie», 1897; «Коли ще звірі говорили», 1899, 2-е вид. 1903; «Сім казок», 1900; «Староруські оповідання», 1900; «З бурливих літ», 1903; «Маніпулянтка і інші оповідання», 1904; «На лоні природи і інші оповідання», 1905; «Місія. Чума. Казки і сатири», 1906; «Батьківщина і інші оповідання», 1911; «Рутенці», 1913, та ін.). Крім того, Франко – автор 10 творів великих прозових жанрів – повістей та романів «Петрії і Довбущуки» (1875–1876, 2-а ред. – 1909–1912), «Boa constrictor» (1878, 2-а ред. 1884, 3-я – 1905–1907), «Борислав сміється» (1880–1881, незакінчений), «Захар Беркут» (1883), «Не спитавши броду» (1885–1886, незакінчений), «Лель і Полель» (1887), «Для домашнього огнища» (1892), «Основи суспільності» (1894–1895), «Перехресні стежки» (1900), «Великий шум» (1907).

Драматургія Франка, започаткована ще в дрогобицький період, збагатила українську літературу зразками історичної («Три князі на один престол», 1874; «Славой і Хрудош», 1875) і психологічної драми («Украдене щастя», 1891–1893), соціальної комедії («Рябина», 1886, 2-а ред. – 1893–1894; «Учитель», 1893–1894), неоромантично-фантасмагоричної драматичної поеми-казки («Сон князя Святослава», 1895), «сократичного» філософського діалогу («На склоні віку», 1900), одноактної п’єси різноманітної тематики («Послідній крейцар», 1879; «Будка ч. 27», 1893–1897; «Майстер Чирняк», 1894; «Кам’яна душа», 1895; «Суд Святого Николая», 1895; «Чи вдуріла?», 1904).

Перекладацький доробок Франка охоплює величезний діапазон світового письменства та усної народної творчості від найдавніших часів до поч. ХХ ст. Письменник переклав українською твори близько 200 авторів із 14 мов та 37 національних літератур (частину з них, щоправда, – за посередництвом німецької мови), у т. ч. зразки вавилонської, єгипетської, староіндійської, староарабської словесності, античного письменства (насамперед поеми Гомера та Гесіода, діалоги Платона, а також великий «Вибір із старогрецьких поетів»), ліричної та епічної поезії народів світу («Слово про похід Ігоря», «Рукопись Короледворська», «Пісня про Нібелунґів», численні народні пісні, балади та романси), класичні твори Данте, В. Шекспіра, Дж. Мільтона, Р. Бернса, Дж.-Ґ. Байрона, П. Б. Шеллі, Т. Гуда, Ґ.-Е. Лессінґа, Й.-В. Ґете, Ф. Шіллера, Г. Гайне, К.-Ф. Маєра, В. Гюґо, Е. Золя, А. Доде, П. Верлена, Ж. Мореаса, Г. Ібсена, О. Пушкіна, М. Лермонтова, М. Гоголя, К. Гавлічка-Боровського, А. Міцкевича, Я. Врхліцького, Й. С. Махара та багатьох ін. (див., зокрема, збірку поетичних перекладів «Думи і пісні найзнатніших європейських поетів», 1879). Франкові, як уже згадувалось, також належать переклади українських народних пісень та поезії Т. Шевченка німецькою мовою. До того ж, письменник часто виступав як вимогливий і кваліфікований редактор перекладів, виконаних іншими особами (напр., низки драм В. Шекспіра в перекладах П. Куліша).

Загалом, Франкова поетична, прозова та драматична творчість (оригінальна та перекладна), за влучним висловом Івана Денисюка, стала «ін’єкцією європеїзму» в українську літературу, прищепивши на національному ґрунті модерні форми й засоби художньої виразності, новочасні естетичні та філософські ідеї, «вічні» теми й проблеми метаісторичного та вселюдського значення. У власній творчості письменник випробував чи не всі відомі на той час літературні жанри (від мініатюрного афоризму-гноми до поеми-епопеї, від закличних гімнів і гнівних інвектив до розважливих рефлексій і парабол, від реалістичного образка до містичної візії, від «новели акції» до «новели настрою», від історичної чи соціально-психологічної повісти до інтелектуального роману, від сократичного діалогу до драми-казки, від соціальної комедії до народної трагедії…).

Франко – поза всяким сумнівом, найвидатніший український письменник пошевченківської доби, найяскравіший «культурний герой» другої половини ХІХ століття, який вершинними своїми здобутками сягає мистецьких обріїв століття ХХ-го. Наслідком його творчої праці стали європеїзація, інтелектуалізація та естетизація національної художньої свідомості, її виламування зі схоластичних умовностей псевдокласицизму, поступове долання інерції неокотляревщини й псевдошевченківських стилізацій, поглиблення мислительно-рефлексійного первня при одночасному дисциплінуванні мистецького переживання, відточування творчої майстерності на найвищих взірцях світового письменства, модернізація змістоформи українського художнього слова.

II.Томи 26 -50:

Франко-вчений

(обрії наукових зацікавлень).

Про естетичні вартощі та ідейну наснаженість літературної спадщини Франка-письменника – багатотомної, новаторської, поліжанрової й різностильової – написано багато. Тим часом і досі маловідомим залишається Франко-вчений – автор численних наукових праць з історії та теорії літератури, літературної критики, методології та компаративістики, бібліографії, книгознавства, бібліотекознавства, мовознавства, перекладознавства, журналістикознавства, фольклористики, етнології, етнографії, культурології, мистецтвознавства (зокрема музикознавства й театрознавства), релігієзнавства, історії, економіки, соціології, статистики, правознавства, політології, педагогіки, психології, філософії, ба навіть описового природознавства. Сам тільки перелік тих наукових сфер, де вільно ширяла його думка, вражає!

Без перебільшення, Іван Франко – це справді український Doctor universalis(лат.універсальний доктор; як відомо, цей почесний титул у середньовічній схоластиці отримав Альберт Великий, але його не з меншими, а то й із більшими підставами можна прикласти й до нашого генія). Недаремно ще за життя його називали «академією наук» та «університетом»в одній особі.

Видатний філолог, насамперед літературознавець і фольклорист, Франко здобув визнання в міжнародної наукової спільноти свого часу насамперед як упорядник і науковий редактор фундаментальних корпусів «Апокрифи і легенди з українських рукописів» (у 5 т., 1896–1910) та «Галицько-руські народні приповідки» (у 3 т., 6 кн., 1901–1910), автор циклу фольклористичних моноінтерпретацій «Студії над українськими народними піснями» (1907–1912, окреме вид. 1913), численних ґрунтовних досліджень з історії української літератури («З остатніх десятиліть ХІХ віку», 1901; «Южнорусская литература», 1904; «Нарис історії українсько-руської літератури до 1890 р.», 1910, та багато ін.), у т. ч. літературної медієвістики («Іван Вишенський і його твори», 1895; «Карпаторуське письменство ХVІІ–ХVІІІ вв.», 1900; «Святий Климент у Корсуні», 1902–1905, окреме вид. 1906; «До історії українського вертепу ХVІІІ в.», 1906, тощо) та шевченкознавства («Темне царство», 1881–1882, окреме вид. 1914; «“Тополя” Т. Шевченка», 1890; «“Наймичка” Т. Шевченка», 1895; «Шевченкова “Марія”», 1913, та багато ін.), низки мовознавчих праць («Етимологія і фонетика в южноруській літературі», 1894; «Двоязичність і дволичність», 1905; «Причинки до української ономастики», 1906; «Літературна мова і діалекти», 1907, й ін.). Класикою українського перекладознавства стала праця «Каменярі. Український текст і польський переклад. Дещо про штуку перекладання» (1912, окреме вид. 1913).

Франко – автор ґрунтовних мистецтвознавчих студій із теорії та історії українського і світового театру («Руський театр у Галичині», 1885; «Руський театр», 1893; «Русько-український театр (Історичні обриси)», 1894, та ін.), рецензій і відгуків на театральні вистави, низки статей на музикознавчі теми. Важливе культурологічне значення мають його релігієзнавчі дослідження («Потопа світа», 1883, «Поема про сотворення світу», 1904, окреме вид. 1905, «Сучасні досліди над Святим Письмом», 1908, тощо). Ученому належать і кількадесят економічних, соціологічних, політологічних, правознавчих та історичних праць, зокрема, перший зразок жанру історичної біографії в українській історіографії – «Життя Івана Федоровича та його часи» (1883).

Загалом, за сумарними даними бібліографічних покажчиків, із-під Франкового невтомного пера вийшло близько 3 тисяч наукових студій, серед яких – власне науково-дослідницькі, науково-популярні, науково-філософські, науково-публіцистичні та літературно-критичні праці. Персональна бібліографія вченого впродовж його 40-річного труду щороку збагачувалася в середньому 75 новими позиціями (поміж тим – не лише статті, рецензії та повідомлення, а й фундаментальні монографії!), а в «найурожайніші» роки ця цифра сягала 200–300 праць (і це без сталого місця наукової праці, кваліфікованих помічників-лаборантів та сучасних технічних можливостей!). Мало хто й сьогодні може похвалитися такою науковою продуктивністю!

Про винятковий творчий успіх Франка-вченого свідчить не тільки колосальний обсяг його доробку, а й широке визнання в науковому світі (ступінь доктора філософії, здобутий у Віденському університеті, звання доктора honoris causa Харківського університету, членство в багатьох слов’янських наукових товариствах, численні публікації у найпрестижніших європейських наукових часописах…). Та насамперед – велика кількість та висока продуктивність його наукових ідей, інновацій та відкриттів.

Як оригінальний мислитель із проникливою історіософською інтуїцією, Франко одним із перших в українській інтелектуальній історії діагностував антигуманну сутність марксизму та передбачив згубні політичні наслідки соціал-демократизму (див. гострокритичні статті «Соціалізм і соціал-демократизм», 1897; «А.Фаресов. Народники и марксисты. С.-Петербург, 1899», 1899; «До історії соціалістичного руху», 1904; передмову до збірки «Мій Ізмарагд», 1898, та ін.) та, що важливіше, чітко сформулював ідеал національної самостійності (зокрема, в працях «Поза межами можливого», 1900; «Одвертий лист до галицької української молодежі», 1905).

Крім того, філософ розробив власний варіант позитивістської концепції соціального прогресу та класифікації наук, був піонером у популяризації новочасних природничо-наукових знань, відкриттів у галузі астрономії, фізики, хімії, біології, зокрема еволюційної теорії (див. філософські праці «Наука і її взаємини з працюючими класами», 1878; «Мислі о еволюції в історії людськості», 1881; «Що таке поступ?», 1903). Плідними й досі видаються Франкові філософські ідеї про єдність матерального й духовного світу, людини і природи, мікро- і макрокосму. Настанови на «відкриття душі», «Америк духу» задають людиномірний, філософсько-антропологічний та психологічний вектор світо- і самопізнання, який цілком відповідає зміні парадигм сучасного наукового знання – від техноцентризму до антропоцентризму.

У новаторському на свій час і досі актуальному естетико-психологічному трактаті «Із секретів поетичної творчості» (1898) Франко переконливо обґрунтував вагому роль підсвідомості («нижньої свідомості») у людському житті та художній творчості (паралельно і майже синхронно з творцем психоаналізу Зиґмундом Фройдом). Науково продуктивними й досі залишаються його проникливі спостереження над етапами та психологічними механізмами творчого процесу, зокрема, аналогія між сонною та художньою фантазією, евристичні міркування про специфіку поетичної, наукової та критичної сугестії, принципи асоціації ідей та образів, еруптивну силу «нижньої свідомості» тощо.

Франкові належить чимало інноваційних ідей у сфері методології гуманітарних наук (літературознавства, лінгвістики, фольклористики, історії, етнології). Йдеться не лише про трансплантацію на національний ґрунт новітніх (на той час) принципів і підходів європейських наукових шкіл – культурно-історичної, порівняльно-історичної, психологічної. У науковій спадщині вченого дослідники сьогодні віднаходять ідейні ембріони рецептивної естетики та психопоетики, етно-, соціо- та психолінгвістики, когнітивістики – галузей, які вповні сформувалися лише в ХХ столітті.

Фахівці визнають концептуальне новаторство Франка як співтворця сучасного перекладознавства, театрознавства та термінознавства. І досі неперевершеними не лише в українській, а й у світовій науці залишаються згадані вище фундаментальні праці Франка з літературної медієвістики, апокрифології, пареміології та пареміографії.

Франко обґрунтував цілісну й переконливу історико-культурологічну концепцію органічної цілісності та історичної тяглості української культури в хронологічних та етнографічних межах її поширення – від княжих часів до сьогодення, від Сяну до Дону. Водночас мислитель заклав наукові засади теорії й практики міжкультурної комунікації, ненастанного й багатовимірного діалогу між українцями й представниками інших народів та цивілізаційних типів.

Неоціненним є внесок Франка-вченого у формування та кодифікацію багатьох галузей національної термінології і, ширше, – в процеси інтелектуалізації та функціонально-стильової розбудови української літературної мови. Без перебільшення, саме Франка маємо право називати одним із головних творців української наукової мови.

Є у Франковому доробку й, на перший погляд, цілком несподівані наукові міркування, ідеї та винаходи – ось як «мікробіологічний» екскурс про життя бактерій та вірусів у казці для дітей «Як звірі правувалися з людьми» чи проекти закону про рибальство в Галичині (вочевидь, далася взнаки давня пристрасть письменника до полювання на безмовних мешканців підгірських і карпатських річок та озерець!) та «стрілецької шнайдизи» – спеціального пристрою для розсікання колючих дротів (за цей винахід письменник отримав подяку від проводу Легіону УСС, у складі якого на фронтах Першої світової війни змагався за волю України і його син Петро).

Таким чином, Франко обійняв своїми науковими зацікавленнями надширокий спектр фактів і явищ природи та культури, реального та ідеального світу, сформулював та осмислив безліч актуальних проблем різних галузей людського знання і багато в чому випередив свій час.

ЗМІСТ 25- томника (ХУДОЖНІ ТВОРИ):

Т.1. Поезiя/ Ред. Н.Л.Калениченко. Укл. М.С.Грицюта. -1976. -504 с.

Із збірки «З вершин і низин». De profundis. Профілі і маски. Із циклу «Україна». Сонети. Галицькі образки. Із циклу «Жидівські мелодії». Легенди. Інші редакції та варіанти.

Т.2 .Поезiя/ Ред.I.I.Басс .Укл. I.I.Басс , В.Я.Герасименко, А.А.Каспрук. -1976.-544 с.

Із збірки «З вершин і низин». Зів’яле листя. Мій «Ізмарагд». Поезії, що не ввійшли до збірок 1875 р. Незакінчені твори. Додатки.

Т.3. Поезiя/ Ред. П.Й.Колесник. Укл. А.А.Каспрук. -1976. -448 с.

Із днів журби. Semper tiro. Із збірки «Давнє й нове». Із збірки «Із літ моєї молодості». Поезії, що не ввійшли до збірок 1900 р.

Т.4. Поезiя/ Ред. М.Д.Бернштейн. Укл. М.Л.Гончарук. -1976. -472 с.

Поеми 70—90-х років. Сюди ввійшли твори, що друкувалися за життя поета, а також неопубліковані, але повністю завершені. В окремий розділ виділяються незакінчені поеми («Про багача, що їздив біду купувати», «Сон князя», «Наймит», «Історія товпки солі»). Уривки та фрагменти подаються в «Додатках».

Т.5. Поезiя/ Ред. Ф.П.Погребенник; Укл. М.Л.Гончарук. -1976. -384 с.

Поеми і легенди на теми з життя народів світу, написані в кінці 90-х— на початку 900-х років За життя письменника вони друкувалися в збірках творів, у різних періодичних виданнях; деякі побачили світ уже після його смерті. Окремою книжкою поет видав тільки одну збірку поем (Іван Франко. Поеми. Накладом українсько-руської видавничої спілки. Львів, 1899, 129 с.). в яку ввійшли твори: «Істар», «Сатні І Табубу», «Бідний Генріх» (твір друкується у т. IV), «Поема про білу сорочку», «Похорон». Це видання відкривалося авторською «Передмовою», яка вміщена на початку цього тому.Тексти поем і легенд у томі подаються за найавторитетнішими прижиттєвими публікаціями, які відображають останню волю автора. Твори, що за життя поета не друкувалися, подаються за автографами, які зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури їм. Т. Г. Шевченка Національної Академії Наук України.

Т.6. Поезiя/ Ред. О.В.Мишанич. Укл. Л.А.Кочубей, В.I.Крекотень. -1976. -568 с.

Студії над найдавнішим Київським літописом. Поетичні твори за мотивами історії Стародавнього Риму.

Т.7. Поезiя/ Ред. В.I.Крекотень. Укл. О.В.Мишанич. -1976. -592 с.

Закінчення циклу поетичних переспівів І. Франка за мотивами історії Стародавнього Риму, написаних від 29 вересня 1915 р. до 13 березня 1916 р. Поетичні твори за мотивами історії інших народів.

Т.8. Поетичнi переклади та переспiви/ Ред. А.О.Бiлецький. Упоряд. В.I.Шевчук, коментарі А.О.Бiлецького та В.I.Шевчука. 1977.-640 с.

Переклади й переспіви з ассіро-вавілонської, давньоіндійської, давньоарабської та давньогрецької поезії, здійснені І. Франком у 1874—1915 рр. Джерела, за якими робилися переклади та переспіви, а також дати їх завершення здебільшого названі І. Франком у його авторських коментарях до тексту. Частина творів друкується вперше за автографами, що зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка Національної академії наук України.

Т.9. Поетичнi переклади та переспiви/ Ред. I.Ю.Журавська. Укл. Г.М.Сиваченко, В.С.Дроб'язко, Л.А.Кочубей. 1977. -528 с.

Переклади і переспіви І. Франка з давньогрецьких та давньоримських поетів. Тут же вміщено дві його критичні розвідки «Алкей і Сапфо» та «Овідій в Томіді». Це своєрідний жанр дослідження, в якому велике місце займають також переклади з античних авторів. Разом з іншими перекладами, зокрема рукописною збіркою «Вибір із старогрецьких поетів», де подано авторський коментар, вони відтворюють широку картину античних зацікавлень поета.

Т.10.Поетичнi переклади та переспiви / Ред. О.Є.Засенко.Упоряд. Ф.П.Погребенника.-1977.-480 с.

Переклади та переспіви І. Франка пісень і балад народів світу, а також українські народні пісні й думи в перекладі польською та німецькою мовами.

Т.11. Поетичнi переклади та переспiви/ Ред. Б.А.Деркач. Укл. Т.П.Маєвська; В.I.Шевчук. - 1978. -528 с.

Поетичні переклади І. Я. Франка з російської, польської, чеської та словацької літератур, здійснені протягом 1876—1916 рр. Разом з перекладами сюди увійшли передмови, післямови та коментарі до них І. Франка.

Т.12. Поетичнi переклади та переспiви/ Ред.Д.В.Затонський .Упоряд. та комент. В.I.Шевчука. – 1978.-728 с.

Поетичні переклади І. Франка 1875—1915 рр. з творів італійських, французьких, англійських та норвезьких письменників. До цього тому ввійшли також передмови та примітки І. Франка до його перекладів творів Джордано Бруно, Гаральда Гардраді, Вільяма Шекспіра, Джона Мільтона, Джорджа-Гордона Байрона. Оскільки переклади з Данте Алігієрі є складовою частиною наукової розвідки, в томі подається повний текст самої розвідки.

Т.13. Поетичнi переклади та переспiви/ Ред. Н.М.Матузова. Укл. В.П.Лук'янова. - 1978. -664 с.

Переклади І. Франка 1875—1915 рр.: поетичні твори німецьких, швейцарських, австрійських письменників різних часів. У том включено передмови та примітки І. Франка до його перекладів з У. Бонера, Й.-В. Гете, Г. Гейне.

Т.14: Повiстi та оповiдання (1875-1878)/ Ред. I.I.Басс. Укл. Л.Ф.Кодацька. - 1978. -480 с.

Повісті « Петрії і Довбущуки», « Boaconstrictor », цикл « картин з життя підгірського народу» - «БОРИСЛАВ», оповідання « Вугляр», « Лесишина челядь», « Два приятелі».

Т.15.Повiстi та повiдання (1878-1882) / Ред. П.Й.Колесник. Упоряд. та комент.Н.О.Вишневської .-1978.-512 с.

Нариси і оповідання, написані протягом 1878—1881 рр., та повість «Борислав сміється». Повністю, разом з передмовами, подається збірка «Рутенці. Типи і портрети галицьких русинів із бО-тих та 70-тих рр. мин[улого] в[іку]», яка хронологічно вкладається в межі цього тому. Решта оповідань, що входили до різних збірок оповідань І. Франка, подаються в хронологічному порядку. Частина оповідань має по два авторські тексти — українською і польською мовами. Нариси «Молода Русь», «Звичайний чоловік», «Знеохочений», оповідання «Муляр» вперше надруковані польською і згодом перекладені автором українською мовою. Оповідання «Патріотичні пориви», «На дні», «Сам собі винен», «Слимак», «Добрий заробок», «Хлопська комісія», «Історія моєї січкарні» вперше надруковані українською мовою, пізніше друкувалися в автоперекладах польською мовою.

Т.16. Повiстi та оповiдання (1882-1887)/ Ред. О.Є.Засенко. Укл. Ф.П.Погребенник. - 1978. -512 с.

Захоплююча історична повість «Захар Беркут» та оповідання, написані у 80-х рр.. XIX ст.

Т.17.Повiстi та оповiдання (1887-1888)/ Ред Г.Д.Вервес. Упоряд. та комент. В.С.Дроб’язка, В.Н.Климчука.-1979.-504 с.

Прозові твори письменника українською і польською мовами 1887—1888 рр.— повість «Лель і Полель » та оповідання «Богатир мимо волі », «Яндруси», «Панталаха». У «Додатках» вміщено переклади з польської мови повісті « Лель і Полель» та оповідання «Герой поневолі», здійснені І. В. Глинським.

Т.18. Повiстi та оповiдання (1888-1892)/ Ред. П.Й.Колесник. Укл. Н.О.Вишневська. -1978. -488 с.

Оповідання, написані протягом 1888— 1892 pp. У розділі «Незакінчені твори» друкуються уривки незавершеної повісті «Не спитавши броду».
Оповідання «Гава», «На лоні природи», «Гава і Вовкун», «Борис Граб», «Гершко Гольдмахер», «Геній», що постали з тексту повісті «Не спитавши броду», датовано за часом їхньої першої публікації і розташовано в томі серед інших творів у хронологічному порядку.Оповідання «Гава», «Маніпулянтка», «Казка про Добробит», «Задля празника», «Історія кожуха» вперше надруковані польською мовою, згодом — в автоперекладах українською мовою.У томі друкуються лише українські тексти за останніми авторизованими прижиттєвими виданнями.У коментарях наводяться приклади зробленої автором у прижиттєвих перевиданнях мовностилістичної правки, яка свідчить про прагнення І. Франка наблизити мову своїх творів до загальноукраїнської літературної мови.

Т.19.Повiстi та оповiдання (1892-1896)/ Ред.М.Д.Бернштейн .Упоряд. та комент. Ю.Л.Булаховської , В.П.Вєдiної , Л.А.Кочубей. -1979-504 с.

Повісті та оповідання, написані в 1892— 1896 рр. Вперше друкується польський текст повісті «Для домашнього огнища».

Т.20.Повiстi та оповiдання (1896-1900)/ Ред. С.Д.Зубков.Укл. М.Л.Гончарук. - 1979. -488 с.

Оповідання, написані в 1896—1898 рр. та повість «Перехресні стежки». Деякі твори («Свинська конституція», «Острий-преострий староста», «Мій злочин») мають два авторські тексти — німецькою та українською мовами.

Т.21 . Оповiдання (1898-1904)/ Ред. I.I.Басс.Упоряд. та комент.О.О. Бiлявської. - 1979.-504 с.

Оповідання, написані протягом 1898— 1904 рр. Повністю подаються збірки «Полуйка і інші бориславські оповідання» (1899), «Староруські оповідання» (1900)» «З бурливих літ» (1903), дві останні —з передмовами. Інші оповідання друкуються в хронологічному порядку. Твори «Історія одної конфіскати», «Із галицької «Книги битія», «Терен у нозі», вперше опубліковані німецькою мовою і згодом видані в автоперекладі українською мовою, подаються за українськими виданнями.

Т.22.Повiстi та оповiдання (1904-1913)/ Ред. Н.Є.Крутiкова. Упоряд. та комент. О.В.Мишанича. - 1979.- 520 с.

Прозові твори, написані у 1904—1913 pp. Сюди ввійшли, крім окремих оповідань і повісті «Великий шум», також другі редакції повістей «Boa constrictor» та «Петрії й Довбущуки» і незакінчене оповідання «Гуцульський король» (1905— 1906), що за життя письменника не друкувалося.

Т.23.Драматичнi твори/ Ред. О.Є.Засенко.Упоряд.та комент. М.М.Павлюка.-1979.-392 с.

Драматичні твори 1870-х —середини 1880-х років: закінчені п'єси «Три князі на один престол», «Поcлідній крейцар» та «Рябина». Друга редакція «Рябини» (1893) подається за автографом, який зберігся не повністю в розділі «Інші редакції»; відсутня в автографі частина тексту наводиться (за неавторизованою театральною копією) в коментарях. Незакінчені драматичні спроби молодого Франка винесено в окремий розділ (український переклад віршованої драми «Jugurta», яку І. Франко написав польською мовою, виконала Н. П. Романова).

Т.24. Драматичнi твори/ Ред. О.Є.Засенко. Укл. М.М.Павлюк. -1979. -448 с.

Написані в середині 90-х років XIX — на початку XX ст. драми «Украдене щастя», «Сон князя Святослава», «Кам'яна душа», «Будка ч. 27», «Чи вдуріла?», комедії «Учитель» та «Майстер Чирняк», п'єса для дітей «Суд святого Николая» та сценічна переробка п'єси П. Кальдерона «Саламейський алькальд». Уривки трьох незавершених драматичних творів.