Почитати

​Українські Січові Стрільці на листівках і фотокартках

«Про Січових Стрільців загалом інформації дуже мало. В радянський час на цю тему було накладено табу. Значна частина Січових Стрільців воювала хоча й проти Російської імперії, але в Союзі діяв принцип: хто проти Росії, той – ворог», – розповідає колекціонер Олександр Каглян.

– Чому Вас зацікавила тема Січових Стрільців для колекціонування?

Цю тему я обрав для дослідження, оскільки, найперше, я родом із міста Городенки, що на Івано-Франківщині, звідки чимало хлопців пішли до стрілецтва. По-друге, на цю тему я збираю не колекцію, а радше архів матеріалів. У мушу сказати, що за весь цей час назбиралося немало матеріалу. В своїй більшості я збираю фотографії листівки того періоду, але в моєму архіві є також багато документів про Січових Стрільців (УСС), є й паспорт Української Народної Республіки із сургучевою печаткою і фотографією власника паспорта. Фотоматеріали, які я не зміг дістати в якості оригіналів, маю в колекції у вигляді новодруків. Проте вони відіграють важливу роль у тій історії, яку я досліджую і збираю. Вагомість їх зростає, якщо подивитися на скільки ця тема мало розкрита, хоча й важлива для нашої історії. Саме тому я й видав книгу «Українські Січові Стрільці у листівках та світлинах», де вміщено найбільш знакові листівки, фотографії та матеріали.

На той час бути головою Січі навіть на селі – вважалося дуже почесним. Вони дійсно займалися гасінням пожеж, а ще трохи військовими справами і освітою.

– Як тема Січових Стрільців дотична до Вашого місця народження, міста Городенки?

Тут варто почати з подій, що трохи передували створенню УСС. Від Городенки за 15 км знаходиться місто Снятин. А в Снятинському районі був такий Кирило Трильовський, який фактично в завалі розпочав товариство «Січ». Це пожежно-гімнастичне товариство. На початку ХХ століття було багато пожеж, і багато людей від них потерпало (а дехто, звичайно, користався цим, і спеціально підпалював для виплат). Прототипом товариства слугувало козацтво і козацькі порядки. Обирали старшину, гетьмана тощо. Кирило Трильовський був гетьманом січовиків. Ці товариства були по всій Західній Україні.

Учасники товариства носили спеціальні стрічки – як правило, жовто-блакитні, але могли бути й інші кольори. На той час бути головою Січі навіть на селі – вважалося дуже почесним. Вони дійсно займалися гасінням пожеж, а ще трохи військовими справами і освітою. Окрім «Січі», було ще товариство «Сокіл» та деякі інші. Вони дещо відрізнялися за функціями, але усі були дуже проукраїнські.

З початком війни на основі таких товариств утворилася основа війська України, яке виступало як народне ополчення. Проте у зв‘язку з тим, що у Галичині у верхів‘ях влади було засилля поляків (вони й кращу освіту мали, і посади, і фактично керували Галичиною. Хоча й окупантами були австрійці), зафіксувати організацію, яка б називалася Українські Січові Стрільці, або УСС було важко. До документальної фіксації організації УСС був долучений і К.Трильовський.

Дивитися розділ «Філокартія» на UNC.UA

– Яким саме чином К. Трильовський вплинув на «узаконення» УСС?

Річ у тому, що у 1912 році українські радикали, натхнені раніше впроваджуваними ідеями січово-сокільських товариств щодо козацтва, внесли до Міністерства внутрішніх справ статут організації «Товариства Українських Стрільців». Проте статут затверджено не було. Тоді К.Трильовський подав статут, що дублював польське товариство «Стшелец» «Стрілець», і таким чином Статут було затверджено, і в 1913 повноцінно виникла організація «Січові Стрільці». Тобто К.Трильовський фактично скопіював статут вже існуючого польського товариства «Стрілець», яке очолював Йосиф Пілсудський. В результаті це була військова організація, яка стала основою польського війська у подальшому.

Те ж саме відбулось і на Галичині – свідомі українські громадяни створили аналогічну організацію, і в результаті у 1914 році утворилися так звані Січові Стрільці, які збиралася на бунтах. Тут варто відзначити саме роль січово-сокільських товариств, які, і ідеологічно, й кількісно, послугували підтримкою Січовим Стрільцям. Спочатку, оскільки армії ще не було, українці на патріотичному піднесенні вирішили створити свою армію. І в результаті прийшло більше 10 тисяч людей, а взяли всього 1,5 тисячі, потім вже дібрали до 2,5 тисяч. Але вже у 1916 році було створено полк Січових Стрільців, який мав близько чотирьох куренів по 500 осіб. Потім частина з них була й на Київщині, але в них вже інша історія.

Спочатку це була нерегулярна військова формація. Легіон Січових Стрільців діяв як ополчення.

– Ким були Січові Стрільці?

Спочатку це була нерегулярна військова формація. Легіон Січових Стрільців діяв як ополчення. Вони були погано озброєні. Українські депутати до Австрійського парламенту зверталися до населення і збирали гроші на амуніцію. Австрійці українцям видавали лише старі карабіни. Їх недовго навчали військовій справі і одразу пускали в бій. Проти цього сильно виступав перший керівник Січових Стрільців, але тому його потім і замінили іншим.

Тут варто відзначити, що керівництво в основному було українським, проте були і німці, і чехи. А втім, вони були одним із найбільш прогресивних і освічених легіонів в австрійському війську. Тому що велика кількість людей мала і музичну освіту, і вищу освіту. Мабуть, ніде у війську не було такого, як у Січових Стрільців – вони навчали неписьменних грамоті і у вільний від військової справи час проводили курси освітні.

– Тобто УСС складалося з інтелігенції?

В УСС було багато свідомих, прогресивних українців, переважно молодь, яка закінчувала школи і гімназії. І це був випадок, коли кількість перероджується в якість. Вони спочатку кучкуватися, збирали однодумців. А потім почали об‘єднуватись і створили вагоме угрупування. Австрійці цим скористалися, адже з організації «Січович Стрільців» було створено легіон Січових Стрільців. Він складався з батальйонів – куренів. Більше 2,5 куренів не дозволялося, оскільки австрійці боялися, що це буде озброєна сила, як, власне, воно і сталося. УСС стало основою війська Української Галицької армії, а Галицька армія стала основою війська Української Народної Республіки.

Людей, які хотіли йти у військо, було дуже багато, проте більшість з них більшовики переманили на свій бік різними гаслами на кшталт: «мир», «земля – селянам», «робітникам – заводи» тощо. І коли утворилася УНР, було до 5 мільйонів солдат українців, а потім вони, підбурені більшовиками, розбрелися.

Дуже прикро, що з боку Російської імперії було багато українців. Знаєте, в окопах часто одні й ті ж пісні співали, стоячи по різні боки барикад. Був випадок у Городенці, коли українські солдати з російської армії прийшли у церкву (церква в Городенці греко-католицька). І їм священик каже, що ви ж маєте до себе повернутися. А вони відповідають, що у вас тут українською розмовляють, а там ми й не розуміємо, що вони балакають.

За радянської влади за одні такі світлини могли відправити на Сибір. Тому їх переховували: на горищі, в книжки закладали.

– Як фотографії і листівки з Січовими Стрільцями пройшли радянський час і збереглись до сьогодення?

За радянської влади за одні такі світлини могли відправити на Сибір. Тому їх переховували: на горищі, в книжки закладали. Не всі були репресовані і не всі виїхали, хоча й багато, проте якісь матеріали у нас таки залишилися. Наприклад, нещодавно в Городенківському районі розбирали хату священика, бо він давно переїхав, і там теж знайшли матеріали.


– Яким чином Ви вирізняєте на фотокартках, що це – саме Січові Стрільці?

Найбільша розпізнавальна ознака – це шапка-мазепинка. Зветься вона так, оскільки гетьманська шапка Івана Мазепи мала схожу форму. На шапці в УСС був герб у вигляді лева над скелею, а також жовто-блакитні кокарди. А на одному розпізнавальному знакові був зображений архангел Михаїл із мечем і на щиті герб Галичини. Ці знаки і вирізняли Січових Стрільців зовнішньо. Усе інше – це австрійська форма, і знакових особливостей для українців вона не має. І австрійська форма якийсь час – це ледь не єдине, що УСС мали від Австрії. Річ у тому, що австрійці не хотіли надавати зброю Легіону Січових Стрільців допоки ті не приймуть присягу на вірність імператора Франца-Йосифа. Стрільці ж приймали присягу на вірність Україні, але потім їх змусили, і вони вирішили тут поступитися задля доброї амуніції армії.

Ці знаки можна побачити на фотографіях. Наприклад, у М.Тарнавського, який був отаманом Січових Стрільців. Або, наприклад, на фотографії Січових Стрільців 1918 року, коли УСС перейшли на Східну Україну, у Шепетівці.

– Як Січовим Стрільцям вдавалося боротися за Україну під австрійським керівництвом?

З цього питання у мене є знакова листівка «Вид над Дніпром», накладом комітету УСС на Поділлі. Це період до утворення ЗУНР, Січовики були в Австрійській армії і легіон Січовиків очолив Василь Вишиваний (Вільгельм Габсбурґ). В цей час був випадок, коли їх зобов‘язали придушити селянське повстання. Вони прийшли в село, а люди дуже настрахалися, бо чули, що йдуть австрійці. Натомість вони зайшли з жовто-блакитними прапорами і співали українських пісень. Люди одразу зрозуміли, хто є хто, і в результаті українські селяни не постраждали. А оскільки звітувати про пророблену роботу австрійським командуючим треба було, то доповіли, що все нормально, на доказ забрали якісь старі дубельтівки. Були моменти, що винних не карали, а карали якогось поміщика, який був проросійський і шкодив населенню. За часів П.Скоропадського російські поміщики верталися на свої місця, а люди, звичайно, того не хотіли. Тому Січовики таким чином використовували своє службове становище і йшли на зустріч місцевому населенню.

Крім того, є світлина, на якій присутній комітет, створений загальноукраїнською радою, що очолила українську людність і Січових Стрільців у боротьбі проти Росії: К.Трильовський, Л.Бачинський, який був віце-прем‘єром ЗУНР, Барон Василько від Буковини.

– На цих і багатьох інших листівках і фотокартках зазначено «Дохід на українські Волинські школи накладом комісаріату Українських Січових Стрільців». Що це означає?

Річ у тому, що під час австрійської окупації Волині (Австрія і Німеччина програли, але, це був такий програш, коли територія України Російської імперії була окупована австрійськими військами. В результаті вийшов такий нонсенс, коли програли ті, хто завоював майже половину Європи), там де Січовики таборували, вони створювали школи. Це ж були інтелігентні і освічені люди, тому вони створювали комісаріати, які допомагали місцевому населенню: організовували школи і курси, провадили освітні програми.

Крім того, вони друкували листівки і продавали їх. На отримані кошти утримували українські школи на Волині. Напис «дохід від продажу на Волинські школи» є майже на усіх листівках і фотографіях УСС. Наприклад, є світлина, де чота Саєвичів проводить дітей у волинську школу. На ній і печатка комісаріату УСС на Волині є. Але печатка комісаріату УСС не завжди означає, що листівка пройшла пошту УСС. Наклади, які вони віддавали в школи теж були проштамповані.

Ще одна цікава фотографія стосується освітньої діяльності УСС. Як правило, після українських визвольних змагань, більшість Січовиків і старшин Української Галицької Армії викладали по всіх гімназіях Галичини, але найбільше їх було у Рогатинській гімназії. І в мене є фотографія викладачів цієї гімназії. На ній є М.Угрин-Безгрішний – фотограф УСС. Він був відомою людиною, був особисто знайомий з Василем Вишиваним.

– Де були розташовані самі друкарні?

Фотографічні листівки виготовлялися так: багато січовиків мали свої фотоапарати і збільшувачі. Отож зроблені фотографії могли друкувати хоч і у Володимир-Волинському, оскільки на фотопапері в той час робили поштову розмітку, і світлини могли використовуватись як листівки, що і робили Січові Стрільці. Фотографії робили і друкували самі. А листівки саме друкувалися у Відні, в друкарні. Наприклад, у мене є листівка, якраз у Відні видрукувана. На ній цікавий напис: «Стрільці, що вчилися у Віденській сотні. Комендант легіону Катамай проводить навчання. 1916 р.».

– Але фотоапарати і на той час були дорогими. Де їх брали Січовики?

Більшість із січовиків були не те що заможними, але вони мали вищу освіту, і відповідно могли собі дозволити придбати фотоапарат. Серед Січовиків фотоапарати мали: Угрин-Безгрішний, Галущинський, Гірник. У мене є рідкісна фотографія зроблена Миколою Угрином-Безгрішним на Волині. Деколи він їздив по навколишніх містах і фотографував вулиці тощо. І тут на фотографії видно синагогу. Річ у тому, що листівки із синагогами дуже рідкісні. Достеменно, чому зображень синагого дуже мало, не можу сказати, можливо боялися погрому. При цьому варто зазначити, що більшість фотографів і видавців були єврейського походження. Тому серед колекціонерів такі листівки дуже цінуються.

Взагалі на фотокартках і листівках УСС добре відображена тогочасна історія, а більше всього – історичні постаті. У мене в колекції є фотографія відомого Січовика Левка Лепкого – у нього на голові характерна мазепинка. Або фотографія – вже копія, а колись був і оригінал, де зібралися різні січовики: київські, галичани з УГА в мазепинках та армія УНР, оскільки це видно по гербу на шапці. На фотографії Січовики зібралися навколо бандуриста О.Вересая. Це листівка була в колекції І.Киркевича.

Січовик пише: «Се тутешні діти, хохли. Самі такі, бо говорять так – зовсім, як ми. Дісталися від нас хліба…».

– Чи є особливо знакові фотографії у Вашій колекції?

Серед оригіналів у мене є фотографія Івана Франка, посмертна листівка березня 1917 року, видана Легіоном Січових Стрільців, а саме організацією «Сокіл-батько» у Львові. Від цієї фотолистівки дохід ішов на Український дім у Львові.

Є фотографія карти українських земель, друк 1916-1917 року, оскільки в той час Австрійська імперія ще існувала, і це відображено на світлині. А відправлена вона була аж 20.04.1944 року. Маю так і фотографію тогочасних грошей, що дуже рідкісно.

Крім самих зображень, цікавими є і тексти на листівках. Наприклад, є фотолистівка, направлена в часи, коли Галицька армія перейшла кордон із Східної України в районі Гусятина. Знята 04.02.1916 р. Січовик пише: «Се тутешні діти, хохли. Самі такі, бо говорять так – зовсім, як ми. Дісталися від нас хліба… Я стояв на варті, тому мене там нема…».

Також у мене є підбірка гербів: Чернігівського воєводства, Руського, тобто Галичини і герб Київського воєводства, Холмщини і Волощини. Щодо гербів варто відзначити, що не лише на українських, але і на гербах інших держав часто зустрічається зображення орла. Тут річ у тому, що двоголовий орел це герб Візантійської імперії. А оскільки Анна була Візантійською принцесою і вийшла заміж за Володимира, з того часу багато земель мали орла за герб. Та ж ситуація і в Австрійській імперії – вона виступала як нащадок Священної Римської імперії, а перед цим – Візантійської імперії. Росія теж вирішила долучитися до візантійської традиції, і взяти двоголового орла за герб. Тож із Візантії історичними і політичними шляхами цей символ на гербі набув поширення і в Україні теж.


Розмову вела Аліна Опрелянська