Про те, з чого почати майбутньому колекціонеру: на прикладі власного досвіду розповідає Федір Зернецький.
Федір Зернецький — один з найвідоміших і успішних українських колекціонерів, засновник антикварної фірми «Епоха», єдиної в Україні організації, фахівці якої реставрують предмети старовини, приймають їх на комісію і оцінюють. Відтворюють автентичні дизайни старовинних приміщень.
Кожен колекціонер, експерт, меценат, людина, яка відбулась завдяки своєму хоббі, починає з чогось маленького. Я аналізував історії багатьох великих колекціонерів — хтось із них починав з марок, хтось з монеток, хтось з якихось черепків, які на розкопках знаходив.
Я з бідної сім'ї, і спочатку моїм захопленням були марки — радянські, кубинські, особливо відома була серія по мистецтву . Ще, пам'ятаю, журнал «Вогник» випускав такі вкладки в центрі, великі репродукції на розвороті, якийсь твір або Рубенса, або Рембранта, або Вандейка, або Веласкеса. Я їх виймав, вставляв в імпровізовані рамочки і вішав на стіни. Думав, що у мене твір мистецтва висить. Дозволити собі щось більше я не міг.
Будь-яка знахідка залишала маленький мікроскопічний слід в головному мозку і формувала в мені особистість майбутнього колекціонера.
Потім поступово почався процес якихось обмінів. Київ — стародавнє місто, купа тут було цивілізацій, військових дій, починаючи від навали Батия часів Київської Русі і закінчуючи Другою світовою. Тут збереглася величезна кількість артефактів, які постійно потрапляли до рук. Помирає, наприклад, самотній сусід, з комуналки знизу, а у нього залишилися якісь царські ордена. У його квартиру вселяються двірники, їхні діти починають гратися в пісочниці якимось нагородами. Тут же в нас інтерес з'являється, ми починаємо нагороди ці міняти на іграшки. Іграшки йдуть їм, а нагороди залишаються у нас. Потім ми ці ж нагороди за дурниці міняємо на гумових індіанців. Як зараз пам'ятаю, був величезний срібний знак з двоголовим орлом, зі стрічками, то чи полкового, то чи поліцейського управління, зі срібла, з пробами. І бездарно виміняти на якусь дурницю. Чому я про це кажу — це ось перші кроки, перші атоми формування колекціонера — коли ти починаєш змінюватися. Про продаж мова поки взагалі не йде — це тільки для себе.
До самої армії я не уявляв, що це буде моя робота в подальшому, повністю професія, якій я присвячу своє життя. Я завжди думав, що я буду архітектором або художником і буду щось творити і творити.
Перші монетки знаходив у себе в дворі , біля 25-ї школи, де я вчився, напроти Андріївської церкви. Вийшов, колупнув землю ногою і випала монетка «Дві копійки» Миколи І. Така велика, красива, але соромно зізнатися, так як вона дуже була схожа на три копійки радянські,і я тут же вкинув її в перший автомат з газсиропом і випив води. Але будь-яка знахідка залишала мікроскопічний слід в головному мозку і формувала в мені особистість майбутнього колекціонера.
Потім хтось із хлопців лазив по Андріївському узвозу, по горах, і знайшов на смітнику старовинну шаблю. У одного з наших друзів батько виявився міліціонером. Він побачив, сказав, що це зброя і помінявся з нами на старовинну алебарду, десь пізнього середньовічного періоду. Цю алебарду ми, як натхнені юнаки, нам тоді було років по дванадцять, віднесли в національний історичний музей. Ось так складався калейдоскоп нашої свідомості.
Інтерв'ю Віктора Киркевича про те, де шукати козацькі скарби.
Потім почав я монетки збирати. Дідусь мій в тридцятих роках очолював профспілки Києва і України. У нього було п'ять п’ятдесяток срібних перших років радянської влади. Так у мене вже з'явилася свого роду колекція монет. І ось так: спочатку монети, потім меблі антикварні, тому що вони лежали на кожному смітнику фактично, потім картини, потім я зрозумів, що треба реставрувати — почав реставрувати, вивчати технології відновлення. І ось так воно росло-росло і виросло в серйозне колекціонування.
До самої армії я не уявляв, що це буде моя робота в подальшому, повністю професія, якій я присвячу своє життя. Я завжди думав, що я буду архітектором або художником і буду щось творити і творити. Я не уявляв собі, що колекціонування предметів мистецтва, їх реставрація, атрибутація, це теж серйозний творчий процес, і він може перерости не лише в хоббі, а й в основну трудову діяльність.
Не може сформуватися досвідчений обізнаний колекціонер, який не пройшов наймінімальніші починання.
Вже після армії, коли мені було 22 роки, я вже зрозумів, що це можна продавати. До цього у мене в продажу взагалі нічого не було, тільки для себе. Міг в кращому випадку помінятися з кимось. І я навіть в інститут архітектурний КІСІ відновився тільки заради диплома, тому що диплом, я розумів, потрібен буде в будь-якому випадку, тільки заради цього.
Я вже тоді відчував, що це бізнес і серйозний бізнес. Тоді якраз Україна відокремилася від Радянського Союзу і було дуже цікаво починати будь-який бізнес. Був час підйому, була криза, гроші швидко знецінювалися. Коли купони перші з'явилися — це були шалені гроші. Кілька днів один купон, по-моєму, коштував десять доларів. Кілька днів люди не могли зрозуміти, що буде. І ось тоді ми один раз здали пляшки і цими пляшками елементарно врятували себе на кілька місяців існування. Але суть ось в чому.
Ось це ось і є шлях становлення для колекціонерів, які досягли якихось висот, не тільки на ринку, а взагалі в світовому рейтингу колекціонерів, мистецтвознавців і знавців предметів старовини. Кожен починав приблизно ось так. Не може сформуватися досвідчений обізнаний колекціонер, який не пройшов наймінімальніші починання.
Цінується не тільки вік предмета, а й школа, автор і середовище, де це все створювалося..
Мені важко сказати, з чого зараз почати молодому колекціонеру, тому що ринок мистецтва та антикваріату дуже широкий. Це величезна кількість сегментів, секторів, напрямів, що я б навіть нічого не порадив.
До мене приходять в дуже великій кількості молоді люди, звичайно не в такій кількості, в якій хотілося б, але приходять, запитують: «Ось я б хотів зайнятися, умовно, іконами». Починають нести низького рівня, низького сорту ікони і вдаються до примітивного: не розуміють, що треба цінувати. Цінується не тільки вік предмета, а школа, автор і середовище, де це все створювалося. Дуже багато факторів, які формують цінність того чи іншого предмета.
А вони приходять і думають так: старше, значить дорожче. І ось неможливо пояснити людині, що ікона вісімнадцятого століття, наприклад, середньої монастирської школи без авторства і конкретного визначення може коштувати в десятки разів дешевше, ніж ікона майстра Яна Голіана, який працював там в кінці дев'ятнадцятого століття. А вони —це ж зроблено сто років тому, а це триста — чому це стільки коштує? Я заводжуся, я людина емоційна, я людині намагаюся пояснити чому. І розумію, що говорю зі стінкою. Ось я йому кажу, що це рівень, культура, а він цей рівень не може визначити, тому що він тільки й здатний відрізнити ікону від картини, але він в живописі не розуміє нічого. Він навіть в техніці не розуміє — темпера це або масло.
Продовження інтерв'ю: Федір Зернецький про значення колекціонування, його проблеми і перспективи..