Один з основних критеріїв цінності колекційної речі — це її рідкісність, а краще — одиничність. В Радянському Союзі речі створювалися в кількості мільйонів примірників, будь то листівки, книги, марки, значки. Але був і ексклюзив: те, що створили або помилково, або неправильного змісту, або спеціального призначення.
Як жива вода перетворилася в мертву
Ні для кого вже не секрет, що в СРСР було небезпечно говорити про свої думки вголос. Тим, хто насмілювався так зробити, життя посилало тяжкі випробування. Після розстрілів української творчої інтелігенції 30-х років ХХ століття, діячі культури,які вижили, прийняли курс на соцреалізм, тим самим захистивши себе і свої сім'ї від небезпеки з боку влади. Правда, не всім письменникам вдавалося «стримуватися».
У 1947 році виходить книга Юрія Яновського «Жива вода», яка розповідає про всі жахи війни, з якими зіткнулися люди після її закінчення. Про калік, які повернулися з фронту, про жорстокість реальності, і в той же час, про силу і могутність народу. Книга була рознесена цензурою в пух і прах. Видатний літературний критик того часу Леонід Каганович назвав роман не «живою», а «мертвою водою», а автора — націоналістом. Практично весь тираж книги був знищений, а Яновський підданий цькуванню: його твори не хотіли видавати, він перестав отримувати колишню зарплату, змушений був позичати гроші, продавати книги з особистої бібліотеки. Зрештою, письменник не витримав тиску зверху, і переробив роман, слідуючи заповідям соцреалізму. У 1956 році побачила світ книга «Світ», друга редакція роману «Жива вода».
Як ви вже здогадалися, книга «Жива вода» є бібліографічною рідкістю, представляючи собою історичну та культурну цінність, а ще — захват для бібліофіла і колекціонера. Про ціну можна тільки здогадуватися.
Монети, яким не судилося потрапити в руки
Колекціонери радянських монет знають: зібрати всі екземпляри не так дорого і не настільки важко, якщо не брати до уваги рідкісні екземпляри.
При штампуванні монет траплялися помилки. Найпоширеніша — це використання старого штемпеля для карбування аверсу. Ця помилка відразу впадає в очі, адже відмінність полягає в числі стрічок на гербі СРСР. У період з 1924 по 1957 рік змінилося чотири герба в зв'язку з постійними змінами кількості республік у складі держави.
До таких рідкісних екземплярів відносяться:
- 10 копійок 1946 і 20 копійок 1941 року, при карбуванні яких використовувався штемпель 1937 року. На гербі — всього сім стрічок замість одинадцяти покладених.
- 2 копійки 1948 року. На гербі одинадцять стрічок замість шістнадцяти.
- 1 копійка 1957 року з гербом, який вже на той момент був скасований в 1956 році. На гербі шістнадцять стрічок.
- 10 копійок 1957 року з шістнадцятьма стрічками замість п'ятнадцяти і 10 копійок 1956 року зі п'ятнадцятьма стрічками замість шістнадцяти.
Але найбільш «глобальною» помилкою по праву можна вважати тираж монет 1947 року. Більше 523 мільйонів монет, викарбуваних на Ленінградському монетному дворі, були відправлені на переплавку. Причина — невідповідність кількості стрічок на гербі, адже в 1947 році республік було шістнадцять, а стрічок на гербі — п'ятнадцять. Таким чином, монети 1947 року дуже рідкісні: їх залишилося всього кілька десятків. Вважається, що збереглися монети — пробні, тому на них залишилися сліди напайок для виставкового стенду.
У березні 2008 року на аукціоні «Gorny and Mosch» був проданий весь комплект монет 1947-го. Кожна монета продавалася окремо, і сумарна вартість всіх склала 217 000 євро.
Тільки для внутрішнього користування
Філателістіка — один з найбільш «потужних» видів колекціонування, якщо судити за кількістю самих колекціонерів. Правда, кількість рідкісних марок далеко не рівна кількості тих, хто їх збирає.
Такою маркою є і «консульська п’ятдесятка» 1922 року.
Взагалі, консульські марки використовувалися в Росії ще з 1913 року для оплати консульських зборів при оформленні в'їзних і виїзних документів. Пізніше, з 1922 року, «консульськими» також називали службові авіапоштові марки РРФСР. Це була перша міжнародна повітряна лінія «Москва — Кенінгсберг». Правда, літаки доставляли не тільки дипломатичну пошту, а й приватну платну кореспонденцію.
Справа в тому, що в Берліні в той час було кілька представництв торгових і промислових підприємств Української РСР, яким було вкрай незручно вести переписку з Москвою, адже листи йшли по два тижні. Вихід зі складної ситуації знайшов М. Крестинский — радянський представник в Берліні. Він запропонував відправляти приватні листи разом з дипломатичними. Для цього приватна кореспонденція повинна була бути оплачена належним чином.
Для функціонування авіапошти вирішили використовувати марки Російської Імперії з червоними надпечатками, відповідно до номінальної вартості. У серії були марки з номінальною вартістю від 12 до 1200 німецьких марок.
Однак, ініціатива не була схвалена Наркомпочтелем РРФСР, тому по прибуттю першого авіарейсу до Москви всі марки були вилучені з обігу.
Природньо те, що марки такого типу вкрай рідкісні, і най-найрідкісніша — це «консульська п’ятдесятка» з червоною печаткою «Воздушная почта Р. С. Ф. С. Р. 1200 герм. марок», яка зроблена на дореволюційній марці номіналом 50 копійок. Її тираж — усього близько 50-75 примірників. Вартість «консульської п’ятдесятки» дуже висока. Наприклад, у вересні 2008 року ця марка була продана більш ніж за 200 000 доларів США.