Відомо, що будь-який колекціонер готовий на грабіж або вбивство заради нового експоната своєї колекції, причому це зовсім не кидає тінь на його моральне обличчя.
Карел Чапек. "Війна з саламандрами"
У наш час колекціонування для багатьох людей давно перестало бути просто хобі вихідного дня – часто колекція стає мало не сенсом життя. Захоплення колекціонуванням у багатьох, якщо не більшості, випадків починається з дитинства. Нерідко від досвідчених колекціонерів можна почути історії про те, як вони у досить ранньому віці вимінювали у ровесників якісь «старовинні» предмети на солодощі. Хто з нас не шукав скарбів у пісочниці чи бабусиному городі?!
Відомості про колекціонування в його сучасному розумінні систематизованого і осмисленого збору історично, матеріально чи культурно цінних предметів губляться у сивій давнині. Прийнято вважати, що першими в історії цілеспрямованими колекціонерами були монархи епохи еллінізму, а одним із найбільших зібрань Античності – Александрійська бібліотека, що налічувала близько 700 тисяч папірусних рукописів. Проте, ще давнішою колекцією може вважатися т.зв. «бібліотека Ашшурбаніпала» з Ніневії, де зберігалось більше 25 тис. глиняних табличок з клинописом. Якщо велич першої можемо собі лише уявити (бо рукописи горять), то друга збереглася цілком непогано (бо глиняні рукописи не горять) і зберегла для нас цілий пласт культури Месопотамії. Заможні жителі давнього світу були великими поціновувачами творів мистецтва – скульптури і живопису. Чи не найвідомішим колекціонером давнього світу був оратор Ціцерон – він захоплювався збиранням грецьких рукописів і був, можливо першим, хто увів до широкого вжитку терміни «колекція» і «колекціонування», принаймні, вони зустрічаються у його промові 63 р. до н.е.
Сучасних колекціонерів умовно можна поділити на дві групи – власне колекціонери і збирачі. Колекціонер «класичний» відданий ідеї. Він систематично формує колекцію одного напряму (рідко кількох), нехай то марки, монети чи ще щось, ідеально орієнтується у своєму напрямі (часто тільки у своєму), до найменших деталей знає історію кожного предмету своєї колекції, про що може говорити годинами, особливо коли це стосується «речі з історією». Поняття річ з історією давно і надійно вжилося у термінологію середовища шукачів раритетів і означає не просто рідкісність предмета, а ще і його культурно-історичну унікальність. Ціни на речі «з історією» можуть бути в десятки разів вищими за їх аналоги.
Збирача, на відміну від колекціонера класичного, цікавить у широкому розумінні все. Він поганенько знає історію, проте ідеально орієнтується у цінах антикварного ринку. Збирач не має постійного захоплення і постійно переключається між різними напрямами колекціонування – його основне завдання знайти якомога ціннішу річ, аби з часом її якнайдорожче продати. Натомість колекціонер з дорогою для нього реліквією не розпрощається навіть за супервигідної пропозиції.
Часто можемо спостерігати своєрідний синтез колекціонування і збиральництва, коли колекціонер, формуючи власну колекцію, займається ще і перепродуванням менш значимих для нього речей, таких, що не належать до його «теми».
Можна умовно ще виділити і третю групу поціновувачів історичних артефактів. Сюди віднесемо заможних громадян нашої держави – бізнесменів і політиків, які абсолютно не розуміються в історії, майже нічого не знають про антикварні речі (навіть свої), проте накопичують у своєму домі дорогий антикваріат, що для них є насамперед статусною ознакою і способом капіталовкладення.
Шляхи поповнення колекції можуть бути різними і у кожного колекціонера тут власні методи роботи, інколи навіть досить незвичні. Якщо одні колекціонери обмежують себе простою покупкою предмету колекції в антикварному магазині чи на антикварному ринку, то багатьом поціновувачам артефактів такий спосіб видається нудним. Таким колекціонером, до прикладу, був відомий бібліограф Сергій Мінцлов, що у свій час об’їздив у пошуках рідкісних книг чи не всю Російську імперію. «Збирати книги і предмети старовини, – писав він, – так, як це робиться всіма нашими любителями, – нецікаво. Газетні оголошення, аукціони, антикварні магазини - це все джерела, з яких черпають вони всі свої придбання. Шлях дорогий, не всякому доступний і звужений до останньої межі; в ньому немає творчості, це шлях багачів, які звикли, щоб смажені рябчики самі валилися їм в рот». Про колекцію С. Мінцлова, що стала літературним персонажем, досі ходять легенди. Подібними мисливцями за власноруч віднайденими скарбами є сучасні скарбошукачі, озброєні лопатою і металодетектором, багато з них, навіть ніколи не продають викопані речі, а кожний знайдений артефакт є цінним насамперед місцем, історією - фактом, що сполучає власне життя з минувшиною.
Проте, в арсеналі колекціонерів є і менш романтичні способи поповнення колекції. У пошуках раритетів частина з них не соромляться навіть обстежувати смітники, особливо в історичній частині міста. Такий спосіб дає абсолютно безкоштовний результат, а головне – досить продуктивний. Сучасний обиватель мало розбирається в історії, ще менше він знає про антикварне ремесло, а тому з легкістю викидає нецікаві йому речі минулого, часто унікальні раритети. Прикладом того слугує «музей вторсировини» чи, як його ще називають, «музей непотрібних речей», що знаходиться на території заводу «Київмiськвторресурси». В його експозиції, зібраної у прямому сенсі зі сміття, здається, є все, що оточувало мешканця Києва останні двісті років – від музичних інструментів – до антикварної зброї часів двох світових воєн.
Цікаві можливості для наповнення колекції дають сучасні інтернет-аукціони. По-перше, так простіше знайти бажану для колекції річ «вже і тепер». По-друге, інтернет-аукціон, по-суті, є позбавленим географічних незручностей, – аби придбати, до прикладу, полтавську плахту в колекцію, не обов’язково мандрувати Полтавщиною, Черкащиною чи Чернігівщиною – територіями колишньої Полтавської губернії. Але головне достоїнство інтернет-аукціону насамперед у тому, що він дозволяє не пропустити, не розминутись із необхідною в колекції річчю.
Досить часто науковці трактують пристрасть до колекціонування як своєрідну патологію, психічне відхилення, в основі якого компенсаторна психологічна функція – сублімація. Наскільки такі твердження об’єктивні – судити складно, проте ясно одне – якщо колекціонування і є психічною хворобою – то це корисна і цікава хвороба. Хворіти нею – одне задоволення!