«Після того, як я побачив католицький Рим, я відчув нестримне бажання бачити Рим православний.
Петербург — ще місто-немовля, Москва щойно вступила в мужній вік,
але Київ — це вічне місто Півночі». Оноре де Бальзак
Шарм і красу дореволюційного Києва його жителі зараз уже не пам’ятають. Не дивно — пройшло ціле століття. Проте, уявити, яким би зараз міг бути Київ Булгакова і Старицького ми можемо, пам’ять про ті особливі часи бережуть документи епохи — спогади, фотографії, картини художників і, звичайно, ж листівки. Останні є по-справжньому особливим явищем. Бо з усього переліченого вище пам’ятають Київ саме таким, яким його найбільше любили кияни.
На дореволюційних листівках ми ніколи не побачимо «випадкових» місць — лише ті, що являлися гордістю жителів Києва, його окрасою. Про деякі з них, втрачені фізично, але збережені для нашої пам’яті на колекційних дореволюційних листівках, ми і маємо намір зараз згадати.
Так, справжньою окрасою Києва був і міг би залишатися зараз Військовий Микільський собор, зведений у 1690-1696 рр. за проектом архітектора Й.Д. Старцева на кошти гетьмана Мазепи. Кияни молилися в ньому за упокій душ загиблих воїнів, правили молебні за тих, хто знаходився на військовій службі. А 22 травня 1919 року у Микільському соборі першу в Києві літургію українською мовою провів отець Василь Липківський у супроводі хору, яким керував Микола Леонтович. У 1934 році більшовиками було прийняте рішення собор зруйнувати, що і було зроблено в короткі терміни. Військовий Микільський собор знаходився саме на тому місці, де зараз стоїть побудований у 1965 році Київський Палац дітей і юнацтва.
Не зберігся донині і прекрасний храм Олександра Невського в Маріїнському парку, побудований за проектом головного тодішнього київського архітектора Володимира Ніколаєва. Його повністю зруйнували у 1939 році під час будівництва будівлі Верховної Ради. Саме на цьому місці зараз знаходиться пам’ятник Ватутіну.
Втратили кияни і унікальний літній театр Купецького зібрання, що був одним з найпопулярніших місць для проведення вечірнього відпочинку в Києві на початку ХХ ст.
З цим місцем,побудованим у 1899-1901 рр. за проектом Едуарда Брадтмана, пов'язана діяльність корифеїв українського театру , тут працювали М. Л. Кропивницький, М. К. Садовський, М. К. Заньковецька, П. К. Саксаганський та інші. Складався театр із літнього клубу і відкритої концертної площадки. Біля літньої сцени стояла статуя Аполлона, що тримав у руках ліру. Дерев’яну будівлю, увінчану куполом кияни називали ще «вокзалом» чи «воксалом» — так у ті часи звались не тільки пасажирські споруди для очікування транспорту, але й усі заклади для масових заходів. Дерев’яна будівля літнього приміщення Купецького зібрання згоріла у полум’ї революції 1919 року, а саму сцену театру Купецького зібрання знесли 1970-го року. На цьому місці тепер знаходиться Арка дружби народів.
На жаль, не достояв до нашого часу також чудовий Миколаївський ланцюговий міст, що був першим постійним мостом через Дніпро у Києві. Побудували його у 1853 р. кияни за проектом британського інженера Чарльза Віньйоля, а знаходився він навпроти Аскольдової могили в місці, де Чорторий впадає в Дніпро. Срібна модель моста експонувалась в Кришталевому палаці у Лондоні у 1851р. У Бірмінгемі виготовили усі металеві частини моста і через Ліверпуль на шістнадцяти кораблях привезли в Одесу, звідки волами доставили до Києва. Миколаївський міст урочисто відкрили і освятили в один день з пам’ятником св. Володимиру 28 вересня (10 жовтня) 1853 р. Миколаївським ланцюговим мостом двічі подорожував Тарас Шевченко — першого разу поет 1859 року їхав цим мостом до Петербурга, а повертався 1861 року уже в труні. Зруйнували Миколаївський міст 9 червня 1920 року польські війська, що відступали із Києва.
До історично унікальних пам’яток Києва, які обов’язково мали би бути збереженими, варто віднести і трамвайну лінію на сучасній Європейській площі. 8 травня 1892 р. звідси відправився у рейс перший в Російській імперії і другий в Європі електричний трамвай. Його маршрут пролягав до Поштової площі на Подолі. Ця трамвайна лінія проіснувала 85 років і була розібрана на брухт у 1977 році.
Не маємо тепер, на жаль, в Києві і прекрасної «Долини троянд», що розташовувалася на території Шато-де-Флеру — розважального закладу (кафе-шантан), заснованого одним французьким підприємцем у 1863 році в Києві. Це було одне з улюблених місць для прогулянок киян, особливо в епоху романтизму. До речі, не збереглось і приміщення самого закладу Шато-де-Флер, побудованого у 1868-1878 рр. по проекту архітектора Сомонова. Замість території мальовничого саду, що входив до території Шато-де-Флер, і «Долини троянд» маємо тепер стадіон "Динамо" ім. Валерія Лобановського.
Продовжувати список втрачених у катаклізмах минулого пам’яток і цікавих місць Києва можна ще довго. Щось, як наприклад, Успенський собор у Лаврі, уже вдалося повернути. А частина пам’яток, серед яких — Микільський собор, стоять у черзі планів на повернення, які, віримо, обов’язково збудуться. І хоча, не завжди сприяють збереженню історичного обличчя столиці сучасні забудови, ми знаємо, що обов’язково збережемо Київ наших прадідів і прабабусь, той Київ, через який співвітчизникам заздрив Булгаков: «Добре вам чортам! Живете в Києві, там у вас давнина усяка, святині, монастирі, театри і кабаре ...».