Почитати

​​Колекціонування … майстерності?

Речі, якими неможливо не захоплюватися. Суха різьба — це не просто символ Гуцульщини, а справжній скарб народного мистецтва. Чому різьблені речі такі особливі і хто їх колекціонує?

Люлька для імператора

Одного вересневого дня 1880 року через Коломию проїжджав австро-угорський імператор Франц Йосиф. З цього приводу була зроблена етнографічна виставка, на яку потрапили роботи Юрія Шкрібляка. Імператора настільки вразили роботи різьбяра, що він замовив у нього пістоль, ніж, порохівницю, пояс, торбу і люльку. За ці вироби майстер отримав 50 ринських. На той час за такі гроші можна було купити 500 кілограмів зерна.

Юрій Шкрібляк, людина неписьменна, пройшов крізь терни до зірок мистецької слави. Його твори з успіхом експонувались наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття на виставках у Коломиї, Стрию, Тернополі, Львові, Одесі, Кракові, Трієсті, Відні та інших містах.

Різьблення по дереву та його значення для колекціонерів

Втім, Юрій Шкрібляк не єдиний різьбляр Гуцульщини. Майстрів було тисячі, та це і не дивно: карпатські ліси не можуть не надихати на творчість. Гуцульські майстри робили з дерева майже все: кухлі, чарки, миски, тарілки, скрині, свічники, різноманітний інструментарій для ведення господарства, хатні хрести і, звісно, надважливий «аксесуар» для кожного гуцула — бартка, топірець із довгим руків'ям.

Люди вірили у магічну силу орнаментів, тому ними оздоблювалися усі ці побутові речі. До наших днів дійшло багато дерев'яних різьблених виробів. Їх можна придбати на злетах колекціонерів та блошиних ринках, а також інтернет-аукціонах.

Однак деякі мисливці за старовинними речима не цураються крадіжок та пограбувань. Найвідоміша з них — пожежа у Національному музеї народної архітектури та побуту України у Пирогові. У 2006 році 15 вересня о 16.20 одночасно спалахнули три хати на експозиції «Карпати». Той, хто був у музеї, знає, що «Карпати» — це найвіддаленіший куточок, тому пожежу погасити не вдалося. Внаслідок займання згоріла різьблена гуцульська хата 1908 року з с. Тухолька Сколівського району Львівської області, а також дві традиційні господарські будівлі. Разом із будівлями вогонь знищив меблі і посуд, а ще — 24 гуцульських скрині, щойно куплених у колекціонера Петра Корпанюка спеціально для музею. Щоправда, працівники музею стверджували: скрині не згоріли. На місці пожежі не знайдено жодного металевого замка, що підштовхує до висновків: безцінні гуцульські скрині були викрадені, а пожежа влаштована для того, аби відволікти музейних працівників.

І все ж таки найвище за все серед колекціонерів цінуються вироби династії Шкрібляків. Їх можна побачити у Коломийському музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття чи, якщо пощастить, у приватних колекціях серйозних і поважних людей.

Для довідки:
Сухе різьблення — оздоблення виробів тільки пласкою, тобто «чистою» різьбою.
Викладання — інтарсія різнокольоровим деревом, переважно грушею, сливою, тисом, інкрустація баранячим рогом, кісткою, перламутром, кораликами.
Жировання — декорування шматочками металу — «ціточками» і крученими дротиками.


Віртуоз сухої різьби

Юрій Шкрібляк — видатний майстер сухої різьби по дереву. Народився 1822 року у Яворові. У родині було вісімнадцятеро дітей, і Юрій був найстарший, тож господарював вдома. Вже змалечку Юрій полюбив різьблення, робив дерев’яний посуд — барильця та ракви. Також захоплювався виготовленням традиційних лож для вогнепальної зброї — «пістолів», «крісів», прикрашаючи їх писанням (тобто сухою різьбою), викладанням, жированням. Юрій Шкрібляк уважно вивчав традиційні гуцульські побутові дерев’яні вироби, їхні форми, й прийоми декорування плоскою різьбою, випалюванням, інтарсією, інкрустацією.

Він жив у такому місці і в такий час, коли за допомогою примітивних інструментів створювалися дива. Працюючи в межах усталених традиції, Юрій Шкрібляк поступово робив усе нові й нові кроки по шляху їх дальшого розвитку. Після повернення 1850 року з цісарської армії, де він прослужив шість років, Юрій сконструював оригінальний на той час токарний верстат, що значно полегшило працю. Також майстер сконструював і виготовив різні за розміром і формою долотця і стамески. Завдяки цьому він значно поліпшив і вдосконалив техніку різьблення, виробивши свій почерк, так званий «шкрібляківський різець».

Особливості стилю Юрія Шкрібляка

Кожен виріб Юрій Шкрібляк дбайливо оздоблював вишуканою плоскою різьбою, часто застосовував інкрустацію з баранячого білого й чорного рогу, мідного дроту, цвяхів з головками. У ранній період своєї творчості він використовував характерні мотиви гуцульської плоскої різьби: «кривульки», «пасочки», «рєски», «головкаті», «деревця», «колоски», «сливки», «кучері», «ружі» та інші. Дошкрібляківський період гуцульского різьблення був характерний тим, що майстри вирізували на деяких виробах домашнього ужитку названі мотиви, а потім у вирізані рівчаки втирали вугіль для виразності орнаментики. Юрій Шкрібляк надзвичайно любив ці орнаменти, вдосконаливши їх.

Для кожного мотиву Шкрібляк задумував характерні, з відповідною глибиною і шириною прорізи. Найпоширеніші його мотиви, зокрема «розетки», мають тригранно-виїмчасті прорізи, а символічні «круги», «кочела», «сонечка», «вічка» — контурні прорізи різної глибини. Їхнє комплексне поєднання в орнаментації площин окремого виробу надає йому особливого емоційного звучання.

Геометричні мотиви домінують у творчості Юрія Шкрібляка. Однак майстер часто вводить в орнаментацію і стилізоване зображення людських постатей та квітів, яких до нього ніхто не робив.

Але здебільшого він опрацьовував головні традиційні мотиви: «сонечка», «підківки», «зубці». Він так комбінував їх, так майстерно різав лінії, деталі, окреслення і по-своєму розміщував їх на площинах, що завжди з-під його різця виходила нова, «шкрібляківська» композиція, котра не зустрічалася раніше в творах різьбярів Гуцульщини. Багатомовний геометричний, антропоморфний та рослинний орнамент у творчості Юрія Шкрібляка постає як філософськи осмислена картина довколишнього світу.

Спадкоємство традицій

Сини Юрія — Василь, Микола, Федір — перейняли батькову майстерність. У ранніх роботах брати ще наслідують його прийоми, але згодом кожен створює власний стиль.

Найбільше збереглося робіт Василя Шкрібляка, якого називають найкращим майстром після батька. Він приділяв багато уваги удосконаленню гуцульської сухої різьби, цілком присвятивши своє життя мистецтву. Василь Шкрібляк був добрим столяром, токарем, чудовим майстром писання, викладання та жировання.

Його ракви, цукорниці, табакерки, чарки, свічники захоплюють розмаїттям форм, багатством орнаментики і надзвичайною вишуканістю колірного вирішення.

На відміну від батька, Василь Шкрібляк густіше заповнював площину орнаментом, переважно геометричним. Однак використовуючи такі самі орнаментальні мотиви, як і його батько, Василь після вирізування викладав, жировав дротиками тощо, аби максимально увиразнити твори.

Роботи Василя Шкрібляка за його життя експонувалися на виставках у Тернополі (1884), Кракові (1887), Львові (1894, 1905), Коломиї (1880, 1912) та в багатьох інших містах.

Що цікаво: після вивчення понад 70 творів Василя Шкрібляка дослідники дійшли висновку, що у жодному з них немає повторення орнаментального і композиційного рішення.